Під час Петрівського ярмарку в Чернівцях з аншлагом виступив переможець телешоу "Україна має талант" – жіночий колектив "Лісапетний батальйон".
Із популярними нині "лісапетками" ми зустрілися напередодні концерту в гримерній Будинку культури текстильників, де вони переодягалися. Жінки зав’язували очіпки на голові, наводили марафет. Керівник колективу Наталія Фаліон із почуттям гумору відверто відповідала на наші запитання.
– Як почуваєтеся в ролі народних зірок?
– Знаєте, це трохи напружує. Прості люди, такі, як ми, хочуть спокою. А тут багато неконтрольованих моментів. Скажімо, ти спланував собі якесь сімейне свято, а мусиш кудись їхати. І не відмовиш, бо не хочеться нікого образити. Але це й тішить, що робиш добру справу, даруєш людям гарний настрій. Від цього душу сповнює гордість, а за спиною ніби виростають крила. Нині ми дуже багато їздимо з концертами, виступаємо на весіллях, корпоративах. До кінця дня ноги аж гудуть від втоми. Бачите, які взуваю розтоптані туфлі, бо в нормальних не можу бігати по сцені.
"Батальйон, Фаліон, мільйон…"
– Пані Наталіє, коли ви почали співати?
– Скільки себе пам’ятаю – співала. У клубі вчилася ходити. Я з гарної музичної родини. Мій батько брав активну участь у художній самодіяльності, він, як дід та прадід, грав на скрипці. Мене ще маленькою відвели в музичну школу, де я навчилася грати на скрипці, баяні, фортепіано, гітарі. Після закінчення школи подалася до Києва й вступила до інституту культури. Навчалася в одній групі зі співаючим ректором Михайлом Поплавським. Нині працюю директором музичної школи в селищі Скала-Подільська на Тернопільщині й керую колективом "Лісапетний батальйон".
– Звідки така незвичайна назва?
– Мій чоловік військовий. Тому мені були відомі такі поняття, як взвод і батальйон. А лісапетом у нашому селі називають велосипед. Ми поєднали два слова – і вийшло "Лісапетний батальйон". Дуже гарний ланцюжок: батальйон, Фаліон, мільйон, який ми виграли на шоу (сміється, – авт.). Знаковою для нашого колективу стала після "Лісапет", яка набула дуже великої популярності. Ми заспівали її ще 2006 року. А потім її виставили в соціальній мережі – і пішло-поїхало. Я сама пишу пісні для "Лісапетного батальйону". Переважно про те, що мене оточує, що подобається. У піснях фігурують мої сусіди й знайомі, згадуються народні традиції, сільські недоліки. Часом подаю це в жартівливій, навіть "солоній" формі. Мене навіть критикували за це, мовляв, чому пишеш такі пісні непатріотичні. А я сміялася й продовжувала робити свою справу. І вона виявилася виграшною.
"У селі нас зустрічали як героїв"
– Як ви потрапили на телешоу "Україна має талант"?
– Нас уже давно запрошували на цей проект. Ми відмовилися раз, другий, третій… Думали, що вже застарі для такого шоу, та й популярності нам не бракувало. Та нас зрештою вмовили. Приїхали, а там купа дітей, молоді – усі бігають, хвилюються. Ми були одними з найстарших учасників на проекті, тому сприймали все спокійніше. Найдивовижніше було те, що нас дуже активно підтримували діти. Коли ми співаємо, то мій 11-місячний онук може цілу годину спокійно сидіти й навіть не кліпати очима. На концертах молоді мами розповідають, що їхні діточки просять включити їм нашу "Бабу".
– Ви сподівалися, що станете переможцями цього шоу?
– Спочатку навіть не прагнули цього. Але коли на кастингу всі люди підвелися, почали кричати й тупотіти ногами, ми зрозуміли, що можемо поборотися. До останнього моменту не знали, що перемогли. Коли Оксана Марченко назвала наш колектив, жінки стрибали по сцені від радості, дехто навіть плакав.
– Глядачам дуже сподобалася ваша пісня "Секс-бомби". Хто її написав?
– Я написала. Ця пісня має свою історію. Наш колектив кілька разів брав участь у родинному фестивалі "Мелодія для двох сердець", який організовує подружжя Білоножків. Якось на дверях своєї гримерки побачили напис "секс-бомби". Так нас жартома назвав Віталій Білоножко. Я подумала, що в цьому щось є, і написала пісню.
– Як вас зустрічали після перемоги на проекті в рідному селі П’ятничани на Хмельниччині?
– Про це неможливо розказати. Зустрічали нас, як героїв або космонавтів. Вийшло все село з короваями й оберемками півоній, які тоді цвіли. Жінки – у святкових сукнях, чоловіки – у костюмах і краватках, музика грає, звучать наші пісні. Усі нас обіймають, цілують. Люди плачуть – і ми плачемо. А при в’їзді до села встановили герб, на якому – велосипед, трактор, корова й баян. Досі всі хочуть мене привітати. Мене аж язик болить стільки дякувати!
– А виграний мільйон ви вже отримали? Як поділите ці гроші?
– На цьому тижні їдемо отримувати свій мільйон. Виявляється, що це дуже складна процедура. 200 тисяч гривень стягнуть податку, а те, що залишиться, зможемо отримувати впродовж кількох років. Усі гроші віддамо на будівництво храмів у селах П’ятничани на Хмельниччині та Скала-Подільська на Тернопільщині, звідки учасниці нашого колективу.
– Кажуть, що ви хочете їхати на "Євробачення" і вже навіть записали англомовну пісню…
– Якщо Україна вважатиме за потрібне, то поїдемо на "Євробачення". Хоча будуть потрібні багаті спонсори. Але ми не дуже рвемося туди, бо й тут маємо багато роботи. А щодо англомовної пісні, то в ній англійськими є тільки три слова: I love you, які я знала (сміється, – авт.).
– Тепер ви стали конкурентками Вєрці Сердючці.
– Верка Сердючка нам не конкурентка. Вона ще пішки під столом ходила, коли ми вже співали.
Надія БУДНА
