Прем’єра однієї з найвідоміших у Європі п’єс сучасного турецького драматурга Тунджера Джудженоглу відбулася у Чернівецькому муздрамтеатрі імені Ольги Кобилянської 28 січня. Глядачі сприйняли виставку по-різному: від несприйняття до захвату.
Ще під час репетицій режисер Людмила Скрипка пояснювала, що вистава для театру – нова форма теарального мистецтва, експеримент. Адже актори гратимуть притчу із глибоким підтекстом. Власне мудрий підтекст і зробив виставу знаною у світі.
За сюжетом, дія відбувається у селищі, розташованому в небезпечній зоні сходження лавини. Герої – представники трьох поколінь. Дев’ять місяців у році місцевим жителям заборонено гучно розмовляти, кричати. Будь-який голосний звук може призвести до трагедії. І тільки протягом трьох місяців люди можуть співати, танцювати, святкувати, народжувати дітей. Старійшини ретельно вираховують, коли подружнім парам можна зачати дитину, щоб вона не з’явилася на світ у період небезпеки сходження лавини. Та не завжди все стається так, як заплановано. Молода жінка готується народжувати достроково. Все було розраховано правильно, тільки передбачити, що малюк може з’явитися на світ семимісячним, не міг ніхто. Саме навколо цієї проблеми і розгортаються усі події у п’єсі...
Напередоні прем’єри Людмила Скрипка зауважила: "В Україні ще жоден театр не ставив "Лавину". Вистава – великий експеримент для нашого колективу. Це некомерційна вистава з мудрим підтекстом. Написана вона для вдумливого глядача. Ми не просто хочемо експериментувати, а хочемо, щоб люди вийшли із залу і замислилися про поняття страху в нашому суспільстві..."
Про що ж замислилися глядачі і які їхні думки? Хтось був розчарований, бо не передали у виставі головне – тишу і страх, а комусь сподобалася гра старшого покоління акторів і водночас засмутила режисура. Одне слово, глядачі ділилися висновками не про ідею вистави, а про те, як її поставили.
– Більше половини вистави намагалася зрозуміти, про що, власне, сама вистава, – каже викладач медуніверситету Мирослава Акентьєва. – Актори віддавалися грі, старалися, але сама вистава залишалася незрозумілою. Дуже виснажили надмірні емоції на сцені, після вистави я була втомлена...
– Вистава мені сподобалася, це по-сучасному! – коротко і впевнено зауважила директор книгарні "Букініст" Марина ЛІБАНОВА.
– Вистава не зачепила, не залишила слід у душі, – категорично каже студентка Інна КУЛІШ. – Хіба на сцені ми побачили ту притчу, про яку пишуть у Європі? Не знаю, притча, можливо, написана сильно, але постановка багато в чому була незрозумілою... І хто вирішує, у що мають бути одягнені актори? То вони майже вибігають на сцену в одних трусах, то з’являються охоронці у камуфляжних костюмах із Калинівського ринку. Не думаю, що це була нова форма театрального мистецтва...
Валерія Чорней
