Навіщо президентові Вергілій?

Президентові України знайомство з поемою "Георгіки" Публія Вергілія Марона конче необхідне. Чому? Тому що Україна – як відомо, аграрна країна, хоч наша важка промисловість за енергозатратністю теж не пасе задніх. А "Георгіки" про те, як обходитися із землею, щоб вона залишалася й надалі щедрою годувальницею людини. У найближчому майбутньому українська земля сільськогосподарського призначення знову може стати товаром. Неважко спрогнозувати, що олігархічний капітал прибере її до рук, і за якийсь час матимемо величезні землеволодіння з новим кріпацьким станом. А яке ставлення кріпака до панської землі? Про це нам оповідає значна частина української класичної літератури, яку поки що в Україні не заборонили. Кріпак, якому вривається терпець, перетворює знаряддя праці на зброю і йде в гайдамаки.

Отже, треба, враховуючи досвід минулого, зробити все, щоб на землі працювали вільні люди, а не кріпаки. І саме тепер, коли ми знову на шляху, встеленому благими намірами, з’являється книга Вергілія "Буколіки. Георгіки. Малі поеми", перекладена невтомним Андрієм Содоморою (Львів: Літопис, 2011). Шанс на порятунок з’явився, хоч ним навряд чи скористаються наші владоможці. Про Римську імперію вони, звичайно ж, чули: з одного боку – патриції-сенатори, з іншого – плебеї і раби. Та фактом є те, що могутності Риму не було б, якби основу держави не становили вільні громадяни. Саме до них апелювали імператори, консули і сенатори як до народу. Саме вільних громадян Риму намагалися упокорювати володарі "хлібом і видовищами".

З видовищами в Україні діється щось незбагненне. Видовищ стає щоразу більше, і майже всі вони нагадують бої гладіаторів. Щоденні катастрофи час до часу урізноманітнює чергова виборча кампанія, а поза тим – майданні дійства, вибухи, феєрверки і приготування до Євро-2012. Потім – кінець світу, який, звісно ж, знову виявиться перенесеним на невизначений час. А з хлібом уже є проблеми. Той хліб, який споживає пересічний громадянин України, не варто залишати на наступний день, бо його здатність насичувати і засвоюватись на ранок зникає. Патріотизм у кожного свій, та український патріотизм упродовж віків колоніальної залежності живився, ризикну припустити, соками рідної землі, тобто – смачним хлібом та іншими дарами Церери. Найефективніший спосіб позбавити українців патріотичних почуттів – це примусити їх споживати ерзац-їжу. Саме це ми і спостерігаємо. Не дивно, що мігранти з України не поспішають повертатися до рідних порогів.

Різниця між імператором Октавіаном Августом і українськими президентами полягає саме в плеканні патріотичного почуття. Перший серед римських громадян принцепс Октавіан міг присвятити не одну годину свого часу, щоб послухати "Георгіки" у виконанні Вергілія. Імператор і поет мислили і спілкувалися однією мовою, вважали своєю вітчизною одну і ту ж країну і бажали їй та її мешканцям добра. З керівниками України все з точністю до навпаки. Дехто з них, щоправда, намагається послуговуватися у своїх публічних виступах україноподібною мовою, дехто навіть зустрічається у своїх високих кабінетах з окремими українськими письменниками. Про що вони там говорять? Для громадян України це таємниця за сімома замками. Імператор Октавіан Август наділив автора "Георгік" землею неподалік Неаполя, і поет мав куди ховатися від столичної метушні, щоб відшліфовувати свої дзвінкі гекзаметри. Чим може наділити улюбленого письменника президент України? Та багато чим – від звання Героя України до прохідного місця у Верховну Раду в списку своєї партії. Але не факт, що Герой України писатиме українською мовою про працю українських хліборобів чи боротьбу УПА.

Для кого перекладає вишуканою українською мовою Андрій Содомора? Скільки в теперішній Україні читачів, здатних прочитати і зрозуміти поеми Вергілія, відчути спорідненість із мудрим поетом, без якого немислима європейська культура? Пригадаймо: нову якість української літератури – через перелицьовану "Енеїду" Івана Котляревського – започаткував саме Вергілій. То, може, вихід у світ книги "Буколіки. Георгіки. Малі поеми" – це знак, що на нас знову чекають стрімкі й незворотні зміни, наслідком яких стане прилучення України до європейської сім’ї народів? Про стрімкість поки що не йдеться. Доки українські школярики на уроках літератури знайомляться з міфологією античного світу, дорослі українські дяді і тьоті перетворюють матінку-землю на полігони сміттєзвалищ і суцільну радіоактивну зону. А з неї вироюються пошесті, від яких і європейцям не відгородитися жодними кордонами.

Вергілію і в страшному сні не могло примаритися, що настане час, коли відходи людської життєдіяльності становитимуть загрозу для всієї планети. Він бачив у майбутньому повернення золотого віку, коли припиняться війни, і людина знову навчиться гармонійно жити з природою і знаходитиме у полі зіржавілі обладунки давно полеглих воїнів:

А таки прийде колись та пора, коли у краях тих,
Краючи землю плугом кривим, натруджений ратай
Знайде геть поржавілі клюги,
наконечники ратищ,
Чи у порожній шолом важенною вдарить сапою...