Битва перекладачів

"Національна гордість Аргентини і символ літератури ХХ століття" Хорхе Луїс Борхес більше відомий у нас як автор зразкових постмодерністських творів малої прозової форми. Та віднедавна український читач має змогу ближче познайомитись і з Борхесом-поетом. Навіть дві змоги, бо саме дві збірки його віршів – однаково названі й однаково оформлені – видала минулого року "Кальварія". Єдина зовнішня відмінність полягає в кольорах обкладинок. Ну і в іменах вказаних на обкладинках перекладачів. В одному випадку це Сергій Борщевський, в іншому – Григорій Латник.

Поетичний світ Борхеса населений героями давньогрецьких міфів і скандинавських саг, царями і полководцями, іспанськими конкістадорами, інквізиторами і ватажками змагань за незалежність Південної Америки. До читача лине гуркіт битв, волають поранені, плачуть матері; то тут, то там чутно голоси закоханих і мудрування філософів. Але водночас це поезія блискучого ерудита й інтелектуала. З його сторінок до нас промовляють Гомер і Вергілій, Мільтон і Шекспір, Верлен і Вітмен... Усе це надає текстам Борхеса особливого шарму та створює значні труднощі для перекладачів.

Сергій Борщевський, у перекладацькому доробку якого десятки творів таких авторів, як Лопе де Вега, Педро Кальдерон, Габріель Гарсія Маркес, Маріо Варгас Льоса, Хуліо Кортасар та багато інших, називає творчість Борхеса "серпантином гірської дороги, коли, їдучи вгору, час від часу опиняєшся над тими самими місцями, але спостерігаєш їх уже з іншого ракурсу". Серед "Вибраних поезій" у перекладах Борщевського зустрічаємо ті, що характеризують Борхеса як великого патріота і людину, для якої першочергове значення мають предки. "Про португальських пращурів моїх, / про Борхесів я знаю надто мало, / та звички у мені живуть зухвало, / страхи й суворість, що були у них".

Чуттєво та влучно поет описує рідне місто: "моя вітчизна – дзвеніння гітари, / портрети і стара шпага, / виразна молитва вербов’я в сутінках". На думку Борхеса, для кожного мешканця Буенос-Айреса він особливий по-своєму: "Він кохання / для когось має, гроші, а для мене / троянду згаслу, плетиво химерне / цих вулиць; в їхніх назвах без вагання / я чую предків імена магічні". Любов до Буенос-Айреса, "міста, що вчувається, як вірш", є, можливо, навіть сильнішою, ніж почуття до жінки: "Тепер ти є в мені, ти – моя доля, / а іншої не буде вже ніколи".

Важливою для поета є проблема часу, який у його віршах пов’язує давньогрецьку міфологію, гомерівські гекзаметри, середньовічну містику та аргентинський фольклор. З іншого боку, перед читачем постає митець, не впевнений у завтрашньому дні. Він не знає, скільки часу залишилося, щоб насолоджуватися заходом сонця, краєвидами рідного міста, прекрасними жінками. "Повільний бранець я у соннім світі, / в якому ні світанків, ні заходів. / Одна суцільна ніч. І віршем в ній / я світ хисткий звести повинен свій".

"Суцільна ніч" викликана ще й сліпотою поета: можливо, тому такими близькими для Борхеса були Гомер і Спіноза, які також страждали від неї. Типовими у творчості Борхеса є зображення дзеркал, лабіринтів і снів. У "Вибраних поезіях" образ люстра має ще більш символічне значення. У ньому відбивається душа, але через сліпоту Борхес не може її бачити: "Всі речі, мов одна-єдина річ".

Численні описи лабіринтів знаходимо й у перекладах Григорія Латника. Окрім творів Хорхе Борхеса, він знаний як перекладач Хорхе Манріке, Федеріко Гарсія Лорки, Густаво-Адольфо Беккера, Альфонсіни Сторні, Габріели Містраль, а також укладач антологій: "Іспанська поезія золотої доби", "Поезія португальського відродження" та ін.

"Лабіринт" – це диптих Борхеса, який розповідає про безвихідне становище людини у цьому світі, її приреченість, самотність та нездатність щось змінити. "Оцих тенет камінних, що круг мене, / і Зевсу не розбити", – стверджує автор. "Дверей не буде, навкруги – похмура / фортеця, що і всесвіт охопила, / чола немає, осереддя й тилу, / ніде не видко зовнішнього муру". Але найтривожнішим є те, що, крім ліричного героя Борхеса, в лабіринті присутній ще хтось. "Я знаю, що в тіні є Інший… він прагне крові й мусить смерть пожерти". Той, другий, образ має амбівалентне тлумачення. З одного боку, це ворожий чужинець, звір, який хоче проникнути у світ автора, з іншого – alter ego письменника, небажане минуле або теперішнє, якого він намагається позбутися. У будь-якому разі втекти від себе герою не вдається. "Не сподівайся, що твій шлях безжальний, / який чомусь роздвоюється вперто, / дійде до краю. Доля – невблаганна, / мов твій суддя".

Як виявилося, серед відібраних Латником і Борщевським віршів є чимало однакових, але, зрозуміло, неоднаково перекладених. Відтак дві книги "Вибраних поезій" Хорхе Луїса Борхеса українською мовою дозволять читачеві не лише насолодитись якісною поезією, а й визначити для себе переможця у влаштованому видавництвом небуденному змаганні двох давно визнаних перекладачів.