Заради справедливості треба визнати, що в Україні було не лише поетичне кіно. І навіть якщо те, інше, визначали таким "передовим" терміном, як "соціалістичний реалізм", це ще не означає, що все воно було поганим чи бездарним. Професіонал – він і в Африці професіонал. І в радянському кіно також. А істинно творча особистість і долю має творчу, схожу на кіно.
Пітерська красуня
Ім’я українського режисера Віктора Івченка сьогодні знають лише фахівці та його живі учні. 9 листопада виповнилося 99 років від дня його народження. Родом з Богодухова Харківської губернії, він спочатку закінчив автодорожній технікум у Харкові, а потім – Київський театральний інститут. Кіно почав знімати 1953 року, попрацювавши перед цим театральним режисером у Львові та Запоріжжі. Саме в Запоріжжі 1941 року народився його син Борис, який зніме потім "Анничку", "Олесю", "Пропалу грамоту"… Першою дружиною Віктора Івченка була акторка Ольга Ножкіна. Цей начебто щасливий шлюб тривав цілих 25 років, доки Івченко не зустрів пітерську красуню Нінель Мишкову. Вона зіграла головну роль в одному з найкращих фільмів режисера – "Гадюка". А потім уже всі фільми він "будував" спеціально під свою кохану музу.
"Гадюку", як відомо, знімали на Буковині і зокрема в Чернівцях. Натуру для боїв громадянської війни знайшли неподалік румунського кордону. Конторою, в якій трудилась і страждала головна героїня, послужив нинішній Художній музей, а тоді (страшно сказати) – міськком партії. Мишковій на той час було майже сорок років, позаду – успішні роботи в знаменитих фільмах-казках, популярній мелодрамі "Дім, в якому я живу", а вигляд вона мала неперевершений. Подейкують, що вона першою з радянських акторок зробила вікову пластику обличчя. Івченко закохався, мабуть, з першого погляду, точніше з перших проб. Відстоюючи кандидатуру Мишкової на головну роль у "Гадюці", він навіть посварився з оператором стрічки.
Кохання режисера виявилося взаємним. Ті, хто підозрював трохи призабуту акторку в корисливості, невдовзі змушені були замовкнути: легковажна красуня, яка вертіла чоловіками, як циган сонцем, перетворилася на турботливу голубку. Усі три попередні шлюби Мишкової були дуже короткими, а з Івченком вона залишилася до самої його смерті. Коли 1972 року режисер не пережив четвертого інфаркту, життя для неї втратило сенс. Нінель Мишкова поїхала з Києва назавжди, а через десять років захворіла на прогресуючий склероз. Так, не впізнаючи рідних і майже не усвідомлюючи свого існування, прожила ще двадцять років. Дехто вважає, що її торкнулося прокляття Віктора Івченка.
Проклята Iванна
1959 року Віктор Івченко взявся знімати антиклерикальний та антинаціоналістичний фільм "Іванна" за сценарієм Володимира Бєляєва (відомий у нас насамперед як автор не менш ідейної трилогії "Стара фортеця"). За сюжетом, головна героїня – донька греко-католицького священика – розчаровується у прищеплених їй з дитинства ідеалах, переходить на бік "істинно народної" влади й зрештою навіть зрікається Бога. Одним із агресивно-негативних персонажів стрічки був сам Митрополит Шептицький. Професійно зроблений фільм (а Івченко ніколи не халтурив) успішно пройшов у прокаті, побував на міжнародних форумах і набув розголосу.
Після цього, як розповідається у багатьох джерелах, Папа Римський оголосив йому анафему. Те, що відбувалося далі, змусило найзатятіших матеріалістів похитнутись у своїх переконаннях. Виконавиця головної ролі, молода і перспективна Інна Бурдученко, загинула у пожежі на зйомках свого наступного фільму. Незадовго до цього вона вийшла заміж, і кажуть, що померла з ненародженою дитиною. За кілька років загинув в автокатастрофі її чоловік. Тим часом в інших членів знімальної групи почали помирати діти. Зокрема від загадкової хвороби дуже швидко "згоріла" донька сценариста. За короткий час пішло з життя семеро людей. У самого Івченка почалися проблеми із серцем – інфаркт за інфарктом. Рано – у 49 років – помер його син і послідовник Борис.
Мавка-школярка
Віктор Івченко, як ми вже знаємо, поетичного кіно не знімав. Зате знімав поезію. 1961 року він екранізував "Лісову пісню" з юною Раїсою Недашківською в головній ролі. Недашківська тоді ще вчилася в школі, в десятому класі, проте вела дуже серйозні творчі дискусії з режисером. Інший відправив би зухвалу школярку додому, але Івченку були потрібні її чисті, хоч і не зелені очі. Раїса Недашківська згодом стала ученицею Івченка в інституті ім. Карпенка-Карого, а Мавка – її візитівкою на все життя.
До речі, були в Івченка-педагога й зовсім видатні учні. Наприклад, Іван Миколайчук, Борислав Брондуков. Вони, як водиться, "проходили практику" безпосередньо в його фільмах. Як і більшість кінорежисерів, Віктор Івченко мав акторів-улюбленців, яких запрошував майже в кожну картину. Таким у нього був зокрема Петро Вескляров. У фільмографії Весклярова – 23 стрічки, проте вся Україна знала і досі знає його як діда Панаса. Телевізійна мегапопулярність фактично знищила кінокар’єру актора: варто було йому з’явитися на екрані після 1962 року (саме тоді він почав вести "Вечірню казку"), як зал одразу ж починав вигукувати "Дід Панас!"
А ще Віктор Івченко відкрив кіноглядачам нового В’ячеслава Тихонова. Чимало фахівців від кіно вважають, що якби Тихонов не знявся в бойовику Івченка "НП – надзвичайна пригода", не бути б йому потім Штірліцем. Цей фільм, до слова, колись дуже хвалили мої батьки. За часів їхньої молодості пригодницького, захопливого кіно виходило на екрани зовсім небагато. Тож 1958 року фільм "НП" став лідером прокату в Радянському Союзі. Справжній блокбастер – от як сказали би про нього сьогодні. І хоч є там, звичайно, ідеологічні нашарування, ні якісній режисурі, ні гарній акторській грі вони не дуже шкодять.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
