Богдан Сорока, оповідач історій

Шанувальники графічного мистецтва знають Богдана Сороку як автора ліноритів, згрупованих у цикли "Фольклорні мотиви", "Українська міфологія", "Емблеми та символи", "Страсті Христові", "Похід гномиків", "Купальські забави", "Музиканти" та ін. Чорно-біла графіка Сороки – жорстка і гротескна, а кольорова – іронічно-співчутлива. Але сьогодні мова – про інший талант художника, виявлений нещодавно.

У 144-сторінковому альбомі графіки (Львів: Колір ПРО, 2011) Богдан Сорока відводить 60 сторінок своїй мемуарній прозі. Зазвичай художні альбоми відкриваються солідними статтями увінчаних науковими званнями мистецтвознавців. Сорока пішов іншим шляхом, і читач, не сумніваюся, лише виграє від цього. Розповідь художника про себе, свою родину, друзів-приятелів, яких ми тепер називаємо шістдесятниками, та їхніх "кураторів" з відповідних організацій нагадує неореалістичний фільм зі стрімкою зміною облич, ситуацій і країн. Зацікавити може будь-який епізод, наприклад, такий: "Восени 1959 р. ми з Богданом Ступкою були зараховані артистами до Львівської опери, правда, лише артистами мімансу, і брали участь у масових сценах. Але ми ходили на генеральні репетиції, одягалися в театральні костюми, гримувалися. В "Лебединому озері" ми стояли біля трону в ролі запрошених гостей, а в опері "Кармен" марширували на арену". Богдан Ступка був однокласником Богдана Сороки, свою артистичну кар’єру вони розпочали вже після закінчення школи, як були студентами. Ступка залишився вірний сцені і став найвідомішим українським актором. Сороку, який здобував освіту художника-кераміста у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва, доля в образі Івана Світличного скерувала у світ графічних форм. Та це сталося аж через десять років.

На початку лютого 1969-го Богдан Сорока поїхав до Києва, де перебувала у відрядженні його наречена Любка (так пан Богдан звик називати свою дружину пані Любу). В’ячеслав Чорновіл передав ним самвидав для Івана Світличного, який запропонував Сороці зупинитися на кілька днів у його квартирі. Господар надав можливість молодому художникові ознайомитися з літературою самвидаву: "Серед іншого Іван Світличний показав мені збірку віршів Ігоря Калинця "Відчинення вертепу". Сказав, що ця збірка готується до друку на Заході, і попрохав зробити до неї ілюстрації. Я був заскочений. Я ніколи серйозно не займався графікою, навіть не уявляв собі, що зможу робити якісь ілюстрації. Зі страхом узявся читати. Вірші захопили мене, відкрився цілий світ цікавих образів, про які я й не думав ніколи". Сорока виконав сім ліноритив, яким дав дещо загальну назву "Фольклорні мотиви", і незабаром вони були опубліковані у книзі Ігоря Калинця "Поезії з України", що побачила світ у Лондоні, хоч у самій книзі – з міркувань конспірації – фігурував Брюссель.

Реакція недремних стражів державної безпеки не забарилась. Сороку викликали на допит в КГБ. Та довести антирадянщини не змогли, оскільки художник цілком офіційно виставляв "Фольклорні мотиви" як самостійні графічні твори. Гра з органами була доволі небезпечною, адже кагебістам було добре відомо, як насправді ставиться Богдан Сорока до радянської влади. Батько його Михайло Сорока був членом проводу ОУН. Мати – Катерина Зарицька – довіреною особою з особливо важливих справ генерал-хорунжого Романа Шухевича. Сам Богдан народився 2 вересня 1940-го у львівській тюрмі, яку в народі назвали Бригідки, і провів там перші вісім місяців свого життя. У спогадах Богдана Сороки читач знайде розділ, де описано перепоховання батька, довголітнього політв’язня спочатку польських, а згодом совєтських таборів, і розділ про те, як жилося Катерині Зарицькій після закінчення 25-річного терміну покарання. Контакти Богдана з батьками впродовж довгих років обмежувалися листуванням і нечастими побаченнями. Він ріс у сім’ї дідуся – професора математики Мирона Зарицького, про якого ще й досі розповідають легенди. Одним із гімназійних учнів професора Зарицького був юний Станіслав Лем, і про це сам всесвітньо відомий польський фантаст написав у своїй книзі "Високий Замок"... Як не парадоксально, кагебісти не зібрали достатньої кількості компроментуючих матеріалів на Богдана Сороку. Все, що вони могли зробити – не допускати його творів до виставок. Компетентним органам не вдалося ні залякати Сороку, ні зруйнувати його талант.

Втім, у спогадах ідеться не лише про опір системі. Там багато мандрів, які, з відомих причин, обмежувалися спочатку теренами Радянського Союзу (включно з Бухарою і Хівою), а з 90-х років минулого століття поширилися на Канаду, США та Європу. Коли стара система завалилася, виявилося, що багато її "винаходів" щасливо посіли своє місце в нібито нових українських реаліях. Серед них – звання "заслужених" і "народних", з якими намагається боротися (на жаль, безуспішно) Богдан Сорока. Зате йому вдалося виростити талановитих донь – Соломію й Устину, створити кафедру промислової графіки у Львівській художній академії, приятелювати з надзвичайними людьми, зібрати унікальну колекцію гуцульських трійць (свічників) і навіть знайти у Львові живописну роботу Ватто, ціна якої склала п’ять мільйонів фунтів стерлінгів! Про все це детальніше – у блискучих спогадах пана Богдана.
Віктор НЕБОРАК