"Мулей" – це книга, яку придбала моя старша донька. Написав її норвезький письменник Ерленд Лу, переклала на українську львів’янка Ірина Сабор, видало цього року харківське видавництво "Фоліо" у серії "Карта світу". Донька мала шанс узяти в Ерленда Лу автограф, бо саме цей письменник був почесним гостем 18-го Львівського форуму книговидавців. На одній із форумних акцій у філармонії знаменитий норвежець сидів через ряд від нас. На жаль, його книг ми з собою не мали. Шанс було змарновано, але придбані книги ("Фоліо" видало у тій же серії ще й перший роман Лу "Наївний. Супер") ми із задоволенням прочитали. Завдяки Лу я раптом зрозумів, що ми з донею опинилися в одній читацькій підгрупі – "література для молоді". Мої молоді літа давно проминули, та все ж і мені кортить знати, чим живуть теперішні юні і квітучі. "Мулей" якнайвідвертіше про це розповідає.
За формою це щоденник 18-річної Джулії, батьки якої і брат Том загинули в авіакатастрофі над Центральною Африкою у квітні 2005 року. Тато встиг надіслати доньці есемеску: "Ми падаємо. Дуже тебе любимо. Живи так, як хочеш тільки ти сама. Тато". Ці слова стали епіграфом до щоденника (чи все-таки роману?), який Джулія веде від 15 грудня 2005 року до 31 грудня 2006 року. Читачеві запропоновано гру без жодних попередніх пояснень: роман 42-річного письменника, який написано у формі щоденника 18-річної дівчини. Жодних супровідних пояснень, характерних для щоденникових романів попередніх літературних епох, немає. Ерленд Лу не обтяжує себе обов’язком пояснити, як щоденник Джулії потрапив йому до рук і чому на обкладинці книги зазначено його, а не її ім’я.
Зрозуміло й без пояснень, що Джулія – це вигаданий персонаж, і її щоденник написано вигаданим персонажем, тобто – подвійно вигаданий. І не потрібно додаткових маніпуляцій, щоб ще більше ввести читача в оману. Гра полягає у неприхованому перевтіленні письменника в свого персонажа, який ні за віком, ні за статтю, ні за будь-якими іншими параметрами не нагадує письменника. І цю вигадку Ерленду Лу вдається вписати в реальність. Та невигаданою у "Мулеї" є сучасна Норвегія з найвищим у Європі рівнем самогубств серед підлітків. Усе решта теж виглядає доволі правдоподібно – разом із телетрансляціями зимової Олімпіади з Італії. Олімпійські ігри в Торіно (до відома перекладачки, в українській традиції це місто називається Турином) справді відбувалися. І за цими справжніми змаганнями з цікавістю стежила вигадана Джулія, але зовсім не стежив я. Та я вірю Джулії, що три золоті олімпійські медалі на тій Олімпіаді виборов корейський лижник Ан Хьюн-Су (щоправда, мабуть, знову до відома перекладачки, Ан Хьюн-Су є не лижником, а шорт-трековим ковзанярем). Також переконливим видається захоплення дівчини вмінням корейського спортсмена обходити суперників на повороті із зовнішнього боку кола (цікаво, як би з цим упорався лижник) і перемагати на останніх метрах дистанції. У щоденнику Джулії це захоплення перетворюється на суцільну белетристику.
Джулія вирішує літати туди-сюди авіарейсами, сподіваючись, що її літак зазнає катастрофи, і вона таким чином об’єднається зі своєю сім’єю. Натомість вона потрапляє в Сеул, за сто доларів купує в одного з працівників готелю номер мобільника Хьюн-Су і висилає йому свою фотку з підписом (англійською): "Дорогий Ан Хьюн-Су, я приїхала до Сеула, бо хочу взяти у вас інтерв’ю, а можливо, навіть із вами переспати. Якщо хочете, можемо обмежитися лише інтерв’ю або лише ліжком. Я в готелі "Лотте Джамсіль", номер 3132. Заходьте, коли захочете, вдень чи вночі. Мене звати Джулія, мені 18, і я з Норвегії". Що з цього вийшло, нехай для тих, хто ще не читав книги, залишиться інтригою. Та мене як читача цікавить, чи знає Хьюн-Су, що він став персонажем "Мулею" і суттєво вплинув на долю Джулії? І як у вільному світі залагоджуються такі речі? Чи не ризикує письменник, вводячи у свій твір реальних людей, наразити себе на усілякі судові неприємності?
Джулія літає, витрачаюи успадковані кошти, потрапляє в Нью-Йорк, Лондон, Румунію, де виявили пташиний грип, Мадрид, Плая-дель-Інглес, що на Канарських островах. Там проводить час її подруга Констанс з її ж психотерапевтом. У Констанс із психотерапевтом (Джулія називає його психозавром) – роман. У Джулії – несподівана вагітність після Сеула, що не заважає їй переспати з місцевим інструктором з авіаклубу. Джулія перейнята манією самогубства і, незважаючи на всі неймовірні пригоди, якими її намагається розрадити Бог (дівчина часто думає про Бога, але не надто вірить у його прямі втручання), робить усе, щоб загинути. А все ж таки вона не наважується після першої невдалої спроби на пряме самогубство: ідеальним способом укоротити собі віку для неї був би нещасний випадок.
Та все закінчується щасливо. Задля збереження інтриги не писатиму – як саме. Зауважу однак, що пощастило не лише Джулії, а й молодому польському вкладальникові керамічної плитки на ім’я Кшиштоф. Пощастило й деяким іншим потенційним самогубцям, про яких Джулія вирішила подбати. Гадаю, пощастило й українським читачам, які можуть прочитати "Мулей" і серед іншого переконатися, що досить обізнана в географії норвезька дівчина Джулія нічого не знає про Україну. Зате Ерленд Лу тепер щось та й знає. (Віктор НЕБОРАК)
