Є ті, хто любить читати фантастику, і ті, хто ні. Але серед письменників-фантастів є кілька авторів, не знати яких освічена людина просто не має права. Загальновизнаний метр американської літератури Рей Бредбері належить саме до таких. Тим більше, що й фантастом його можна назвати вельми умовно. Зате безумовно він є автором близько 800 творів чи не в усіх літературних та суміжних жанрах. Зрештою, навіть його формально приналежні до фантастики твори відзначаються такою актуальною для реального світу проблематикою, якій міг би позаздрити не один письменник-реаліст. Яскраве підтвердження цього – видані тернопільським "Богданом" класичні "451° за Фаренгейтом", "Марсіанські хроніки" і "Кульбабове вино".
Хто забув: 451° за Фаренгейтом – це температура загорання паперу. В однойменному романі Бредбері розповідає історію пожежника Монтега, до обов’язків якого входить виявлення та спалювання книг. Герой живе у суспільстві, де панує технічний прогрес, а людина перетворилася на звичайну паперову серветку: "в неї висякуються, зминають і викидають". Книги стали зайвими, точніше, небезпечними, адже вони змушують мислити, а цього зовсім непотрібно панівному режиму.
Зустріч із 17-річною Кларіс кардинально змінює його світогляд. "Чому мені здається, – запитав якось Монтег, – ніби я знаю вас дуже давно? – Бо ви мені подобаєтесь, – відповіла вона, – а мені від вас нічого не треба. І тому, що ми розуміємо один одного". Звичайне спілкування з Кларіс призводить до того, що Монтег починає сумніватися у своїй професії. Додати впевненості йому намагається старший колега Бітті: "Ми всі повинні бути однакові. Не різні від народження, а просто однакові. Кожен схожий на кожного, мов дві краплі води, і тоді всі будуть щасливі, бо не буде велетів, перед якими треба схилятися в шанобі, на яких треба рівнятись". Такий стан справ забезпечить безтурботність і спокій, а все, що викликає тривогу, потрібно знищити.
Проте ця відповідь не задовольняє Монтега, і він починає власне розслідування. У результаті герой разом із колишнім університетським професором планує підірвати існуючий лад. Фінал – сумний, але не для Монтега, а для суспільства без книжок. Загинувши внаслідок бомбардування, місто має відновитися завдяки групі людей, які знають напам’ять певні художні твори. "Ми всього-на-всього обкладинки, які захищають книжки від пошкоджень", – каже один із нових знайомих Монтега. Але саме на їхніх плечах лежить велика місія – відбудувати культурне суспільство.
Розчарування у цивілізації – центральна тема й іншого роману Бредбері "Марсіанські хроніки", який можна б назвати і збіркою оповідань. Це низка історій про космічні експедиції. В одній із них 16 землян потрапляють на Марс і знаходять там точну копію своїх рідних міст. А найцікавіше, що всі герої зустрічають померлих родичів, які пречудово живуть на згаданій планеті. Насправді ж це лише омана, спланована марсіанами, щоб жорстоко покарати чужинців за вторгнення на їхню територію. Інша історія розповідає про американця Спендера, який надміру перейнявся культурою та цивілізацією марсіан. Герой воліє померти від рук своїх співвітчизників, але не хоче повертатись на Землю. У цьому оповіданні люди на Марсі поводять себе як нелюди, плюндруючи будівлі та засмічуючи річки.
Чому ж землян так вабить інша планета? "Вони летіли сюди тому, що чогось боялися або нічого не боялися, що були щасливі або нещасливі, що прагнули стати першими поселенцями або нічого не прагнули… більшість космічних мандрівників страждала на тяжку хворобу, яка починалася ще до того, як ракета зникала в зоряному безмежжі. Хвороба називалася самотністю". Ці люди обрали найпростіший шлях. Вони втікають від своїх проблем замість того, аби вирішувати їх.
Принципово іншим є роман "Кульбабове вино". Це твір про безтурботне дитинство, літо, казкові пригоди та нові відкриття. Його герой, 12-річний хлопчик Дуглас Сполдінг, мріє про "нові тенісні туфлі, пускає феєрверки, робить лимонад, витягає з ніг скабки, збирає лісові ягоди". Дуже рано хлопчик починає аналізувати навколишній світ та усвідомлювати людську самотність. У своєму записнику він з острахом фіксує, що всі одного дня помруть – і він також. Ці міркування призводять до хвороби. Усі думають, ніби це від спеки, і лише лахмітник містер Джонас розуміє справжню причину хлопчикової недуги.
У романі перед читачами постає містечко Грінтаун (зелене місто) зі своїми міфами та чудернацькими мешканцями. Зелений – це колір надії, і кожен із жителів Грінтауна на щось сподівається: хтось – на збереження власної молодості, а хтось і на можливість збудувати машину щастя для всіх. "Кульбабове вино" – твір життєствердний. Його ідея проста і шляхетна: попри всі поразки людина має йти своєю дорогою, поважати оточення і робити добрі справи.
Сам Рей Бредбері якось сказав: "Я передаю людям свою любов до життя, навчаю їх бути свідомими – ось що означає любов. Починаєш з малого, а збуджуєш у людях дуже високі почуття". Так, його твори містять фантастичні елементи. Та чи не більшою фантастикою є те, що на світі ще залишилися письменники з таким ставленням до життя і власної творчості. (Лілія ШУТЯК)
