Важко повірити, що таке ефектне ім’я, як Роберт Де Ніро, не було вигадане спеціально для майбутньої світової слави. Але воно таки справжнє, хоча в італійському оригіналі звучало трохи інакше. Джованні ді Ніро (тобто з Ніро) – прадід кінозірки – емігрував до США разом із дружиною. Офіцер, який реєстрував новоприбулих, італійської мови не знав, а "де" йому видалося милозвучнішим за "ді". Вже в Америці у Джованні та його дружини Анджеліни народився син, який 1922 року став батьком Роберта Де Ніро (старшого) – майбутнього скульптора і художника-абстракціоніста. У віці 20 років старший Роберт Де Ніро зустрів на курсах живопису своє кохання на ім’я Вірджинія Адмірал і одружився з нею. Вірджинія не лише добре малювала, а й писала непогані вірші. 17 серпня 1943 року у богемного подружжя народився син, якого вирішили назвати на честь батька Робертом.
Успадкувавши від обох боків творчі гени, хлопець просто не мав іншого виходу, як і собі податися в якесь мистецтво. Тим паче, що мати на цьому дуже наполягала. На той час вона займалася вихованням сина сама, бо шлюб розпався, коли Робертові було три роки. Мати мало не силою заштовхнула сина до Вищої школи музики, мистецтва і виконавської майстерності імені Фіорелло Ла Гуардія в Нью-Йорку. Крім того, Роберт навчався ще й у двох відомих педагогів-послідовників системи Станіславського – Стелли Адлер та Лі Страсберга (до речі, вихідця з України). Тож із професійною освітою в нього все гаразд.
Зірка на пенсії?
Чимало кінокритиків нині пишуть, що кар’єру Роберта Де Ніро можна вважати завершеною. Адже в його фільмографії вже давно немає стрічок рівня "Таксиста", "Скаженого бика" чи "Якось в Америці". Його перехід у комедійний жанр вважають мало не деградацією. Проте "героїв учорашніх днів", як ми знаємо, не запрошують очолювати журі Каннського кінофестивалю, а Де Ніро цього року запросили. Подейкують, що саме він наполіг на присудженні Золотої Пальмової Гілки "Дереву життя" Теренса Маліка. Нормальний патріотичний вчинок справжнього американця. Був би на місці Де Ніро хтось більш занепокоєний питанням "що скажуть люди?", головна нагорода Канн дісталася б європейській чи азійській стрічці.
Роберта Де Ніро справді дуже мало хвилює власний імідж – як зірковий, так і людський. Він не привертає до себе увагу ні скандальними вчинками, ні філантропськими жестами. Він з’являється на світських заходах у старій футболці і ніколи не відмовляє в інтерв’ю й автографах. Він володіє світовою мережею ресторанів, але не розкручує її, як відомі колеги свою "Планету Голівуд". Ресторани, до слова, японської кухні, що виказує прихильність Де Ніро до екзотики, адже він також відомий своїм небайдужим ставленням до темношкірих жінок.
Приватне життя актора мало фігурує у пресі, хоча сам Де Ніро не робить із цього табу. Навіть більше: він може в одному інтерв’ю разів десять згадати своїх дітей. А їх у нього аж п’ятеро – прийомна донька і четверо рідних синів. Наймолодшому синові, від шлюбу з колишньою стюардесою Грейс Хайтауер, тепер 12 років. Хлопці-близнюки на два роки старші. А дорослий син Рафаель навіть пробував себе в акторській професії, та невдовзі покинув це ремесло і почав торгувати нерухомістю. Найстарша з дітей – прийомна дочка Дрена – зіграла з батьком у чотирьох фільмах. Але актор в інтерв’ю говорить не про досягнення своїх дітей, а про те, як вони впливають на його життя. Зокрема, зауважує, що для знаменитості, якій усі заглядають до рота, дуже важливо мати поряд людей, які скажуть правду і покладуть тебе на місце. Саме такими людьми і є діти. Як на мене, чудово сказано.
Король комедії
Отож днями Робертові Де Ніро, володарю двох "Оскарів" і двох "Золотих глобусів", виповнюється 68 років. Говорячи про регалії Де Ніро, неможливо не згадати, що він є ще й почесним громадянином Італії. Ця історія свого часу мала скандальний відтінок (чи не єдиний публічний скандал, пов’язаний з ім’ям Де Ніро). Проти рішення про почесне італійське громадянство для актора виступила американська громадська організація "Сини Італії" та прем’єр країни Сільвіо Берлусконі. Вони заявили, що творчість Роберта Де Ніро зовсім не сприяла формуванню світлого образу італоамериканця в кіно. Простіше кажучи, грав він переважно мафіозі та гангстерів. Твердження частково справедливе, але почесне громадянство актор все одно отримав. Тим часом протести "Синів Італії" й самого Берлуксоні зайвий раз довели, що акторське амплуа – річ небезпечна.
Більшість кіноглядачів уявляє героя Роберта Де Ніро – так би мовити, "озброєним і небезпечним". Чи це "хрещений батько" Віто Корлеоне, чи самотній таксист Тревіс Бікл, чи колишній боксер "Скажений Бик" – усім найвідомішим героям Де Ніро притаманна відчайдушність у поєднанні з незворушністю і, відповідно, здатність здійснити злочин. Демонічності іміджу актора додали ролі в "Мисі страху", "Фанаті", "Серці ангела". Навіть у мультику "Підводна братва" акторові очікувано доручили озвучувати ватажка мафії. Тож мало хто може пригадати інакшого Де Ніро. А такий був. Наприклад, у стрічці "Стенлі та Айріс", де актор зіграв сорокарічного чоловіка, який через життєві обставини не навчився читати й писати. Допомогти йому з опануванням грамоти береться змучена життям працівниця кондитерської фабрики Айріс (Джейн Фонда). Все банально закінчується коханням, але гра акторів, повірте, небанальна. А були ж іще "Закохані" в партнерстві з Меріл Стріп чи "Нью-Йорк, Нью-Йорк" з Лайзою Мінеллі. Для цього музичного фільму Мартіна Скорсезе Де Ніро навіть навчився грати на саксофоні.
Найновіші касові фільми за участю Де Ніро – "Знайомство з батьками" і "Знайомство з Факерами". І якщо у першій стрічці він і так був зіркою номер один, то у другій легко переграв таких "монстрів" комедії, як Барбра Стрейзанд і сам Дастін Хофман. Попри всю несерйозність жанру і непретензійність постановки, Де Ніро дуже серйозно заявив про себе як про талановитого коміка. Цікаво, що 1982 року він зіграв головну роль у фільмі знову ж таки Скорсезе під назвою "Король комедії". Щоправда, там для його героя прагнення насмішити людей закінчилося в’язницею. У житт, сподіваємося, обійдеться.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
