
У селищі Глибока батьки загиблого військового Юрія Боднарюка продовжують втілювати його задум – споруджують капличку.
Її звели на місці, де сам Юрій свого часу заклав фундамент. Нині на будівлі вже встановили купол із хрестом, який освятили 12 листопада.
Капличку споруджують на честь святого великомученика Юрія Переможця – небесного покровителя загиблого захисника.
"Юра не просто мріяв про капличку – він тим жив. Він був християнином, дуже любив церкву і хотів, щоб тут була святиня", – розповідає мати захисника Лілія Боднарюк.

Про це ідеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua
Фундамент заклав власноруч
Ідея збудувати капличку виникла в Юрія в 2013 році. Тоді він власноруч заклав фундамент. Згодом почалася Революція гідності, а після неї – війна. Юрій долучився до волонтерства, допомагав військовим, а з початком повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на фронт.
Після загибелі сина батьки вирішили не залишати його задум незавершеним. Лілія Боднарюк пригадує, що під час похорону процесія проходила повз місце, де мала бути капличка. Священник зупинився й нагадав, що саме тут Юрій хотів її звести.
"Я тоді сказала отцю, що ми продовжимо справу нашого сина", – каже жінка.
Микола Боднарюк, чоловік Лілії, разом із братом узялися мурувати стіни. Батьки придбали вікна, двері та ікони. Над куполом і покрівлею працювали майстри Ярослав та Петро. Односельці також допомагали роботою. Батьки кажуть, що споруджують капличку власними силами й не зверталися по фінансову допомогу до організацій.
Нині на будівлі вже є купол із хрестом, а всередині – ікони. Ще потрібно завершити внутрішні і зовнішні роботи, зокрема поштукатурити стіни.





Місце, де зможуть перепочити матері загиблих
Капличку споруджують неподалік цвинтаря, дорогою до Алеї Слави, де поховані полеглі захисники. Лілія Боднарюк хоче, щоб це місце стало своєрідною зупинкою для людей, яким важко долати дорогу до могил рідних.
"Мені найбільше хочеться, щоб мама, яка йде на цвинтар, могла тут сісти, перепочити, помолитися, набратися сил і далі йти на Алею Слави. Там дорога під гору, а для тих, хто втратив дитину, це ще й дуже важкий шлях", – говорить жінка.
Вона також хотіла б, щоб у капличці могли молитися люди різних християнських конфесій. Каже, що під час служби Юрію допомагали й польські волонтери-католики, тому не хоче, щоб святиня була місцем, яке когось розділятиме.
"Я хочу, щоб тут молилися всі, хто цього потребує. Ми всі під одним Богом ходимо, хоча різними мовами молимося", – пояснює Лілія Боднарюк.
Пішов добровольцем у перші дні великої війни
Юрій Боднарюк через свою кремезну статуру мав позивний Балу і служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді.
До війська пішов добровольцем у лютому 2022 року.

До повномасштабного вторгнення Юрій працював у державних установах, мав дві вищі освіти. Водночас багато волонтерив ще з часів АТО: допомагав військовим, возив необхідне на передову, підтримував побратимів. Після пережитого під час евакуації загиблих із Іловайська та Дебальцевого вирішив, що не зможе залишатися осторонь, якщо знову почнеться велика війна.

Спершу Юрій воював на Київщині, згодом – на Донеччині, зокрема поблизу Бахмута. Навіть після травми ноги, коли кілька місяців перебував у гіпсі, не залишив службу. Допомагав із логістикою та доставляв військовим необхідне. У цей час до сина на фронт добровольцем приїхав і батько – Микола Боднарюк, якому було вже далеко за 60. Він допомагав перевозити боєприпаси та підтримував військових.
"Тоді була така біда, що ніхто не дивився, скільки тобі років і чи маєш право там бути. Треба було допомагати, і ми їхали", – пригадує Лілія Боднарюк.
18 березня 2023 року Юрій отримав смертельне поранення поблизу Бахмута. Він саме доставляв побратимам боєприпаси. Після пошкодження колеса зупинився, щоб його замінити. У цей час російський безпілотник атакував автомобіль. Юрія доправили до лікарні, однак під час операції він помер. Йому було 42 роки.
"Ми продовжуємо жити тим, чим жив наш син"
Після загибелі Юрія його батьки не припинили допомагати військовим. Микола Боднарюк возить на фронт необхідні речі, запчастини та автомобілі, а пані Лілія готує для захисників домашню їжу. Жінка каже, що побратимів сина сприймає як рідних.
"Я волонтерю біля печі. Готую хлопцям відбивні, котлети, начинку, усе домашнє. Потім заморожую, складаю в термопакети, а "дід" везе. Якось він розповів, що військовий узяв до рук домашню їжу й розплакався. Сказав, що вже рік не відчував дому", – розповідає.
Батьки також хочуть реалізувати ще один задум сина – облаштувати спортивний простір для місцевих дітей. Юрій збирав спортивний інвентар і мріяв, щоб діти могли безкоштовно займатися спортом.
У майбутньому там також хотіли б створити місце для відновлення військових, які повернуться з фронту.
"Не можна опускати руки. Це останнє, що може зробити людина. Як би важко не було, треба триматися", – каже Лілія Боднарюк.
Жінка вірить, що син бачить, як батьки продовжують його справи. Пригадує, що саме тоді, коли на капличку встановлювали купол, її сестрі, яка живе в Польщі, наснився Юрій. Уві сні він був усміхнений і казав, що його "хата" вже наполовину готова, а рідним час знову братися за допомогу військовим.
"У Бога немає мертвих, у нього всі живі. Я маю надію, що син бачить і тішиться. А ми хочемо, щоб Бог дав нам здоров’я і сили завершити цю справу", – говорить мати захисника.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram






