Різні ракурси історії

Пітер Акройд і Тібор Фішер – знані англійські письменники, творчість яких однак мало відома українському читачеві. Обоє пройшли довгий шлях у літературі – від рецензентів і журналістів до професійних літераторів та лауреатів (зокрема Акройд здобув 1987 року найпрестижнішого в Англії Букера, а Фішер 1993-го – премію Бетті Траск). Цьогоріч у книжковій серії "Карта світу" видавництво "Фоліо" опублікувало "Клеркенвельські оповіді" Пітера Акройда та "Колекційну річ" Тібора Фішера українською мовою.

Написаний під очевидним впливом "Кентерберійських оповідань" Джефрі Чосера, роман Акройда занурює нас у середньовічний Лондон з його старовинними церквами, єретичними сектами, таємними товариствами, змовами та вбивствами. Головною героїнею роману є черниця Клеркенвельського монастиря Клариса. Вона не лише передбачає долю, але й відпускає гріхи. Кларису вважають божевільною і святою, її бояться та поважають. Героїня чимось схожа на Жанну д’Арк: вона нібито чує слово Боже і вважає своєю життєвою місією донести його до численних грішників. Поступово Клариса стає "найважливішим джерелом авторитету в монастирі". До неї приходять делегації городян із проханням дати раду їхнім цивільним справам. Зрозуміло, що така ситуація не подобалася багатьом можновладцям, які навіть притягли її до суду.

Жахливі пророцтва Клариси про чуму та вбивства призводять до низки пожеж і вибухів у церквах. За цим стоять молоді фанатики, так звані приречені, використані, мов пішаки, у смертельній грі. Поруч із ними діє й інше таємне угрупування під назвою Dominus. Воно вносить розбрат і блюзнірство у життя країни, щоб забезпечити перемогу новому королю Генріху. Власне Клариса цей Dominus і очолює, представляючи матріархальну тенденцію в розколотій церкві. Як – на підставі історичних документів – зазначає автор, згадана черниця справді керувала Dominus’ом до своєї смерті 1427 року і за часів її головування ця організація досягла значної ваги в політичному житті країни.
У романі "Клеркенвельські оповіді" кожна людина показана передусім частинкою міста. Наприклад, власницю будинку розпусти Жінку з Бата автор називає "такою ж жорсткою, як сам Лондон, і такою ж веселою. Сердитися на неї можна було не більше, ніж на саме місто". В романі всі мешканці столиці Англії знали одне одного: хто чим живе, куди ходить і від чого помирає. Але найбільшу таємницю Пітер Акройд притримав на сам фінал твору. Яку? Прочитаєте – будете знати.

"Клеркенвельські оповіді" – це роман багатьох оповідачів. Свою версію історії читач може почути з вуст абатиси, ченця, мірошника, пастора, кухаря, сквайра, пристава тощо.

Натомість твір Тібора Фішера "Колекційна річ" розказаний від імені однієї старовинної вази, яка пережила багато століть і численних власників.Цього разу вона потрапила до рук молодої жінки Рози, яка працює для аукціону, оцінюючи витвори мистецтва. У неї мешкає знайома – мандрівниця, наркоманка й німфоманка Ніккі. Вазі доводиться мовчки спостерігати за подіями, які відбуваються у квартирі, зокрема й за власним викраденням. Щоправда, цей факт її зовсім не дивує. Подібне стається з нею вже 3209-й раз, "не враховуючи сто два випадки, коли мене позичали і не повертали власникові", – зізнається вона.

З метою роздобути хоч якісь гроші на власні витрати Ніккі потроху продає майно головної героїні. Неодноразово жінка підлаштовує пограбування в Розиній квартирі, а потім всіляко намагається загладити свою провину. Щоб заробити на хліб і ліки для матері, Ніккі тривалий час працювала стриптизеркою та повією. Вона ніколи довго не затримувалася на одному місці й постійно від когось втікала – якщо не від колишніх коханців, то від найманих убивць, спраглих помсти.

На противагу їй, Роза змальована самотньою жінкою, яка користується послугами "побачень наосліп" і мріє про справжнє кохання. Тільки знайти його не так просто, коли постійно трапляються то самозакохані вчителі англійської мови, то дивакуваті мачо. Незважаючи на різницю в характерах та освіті, ці дві жінки добре співіснують на невеличкому просторі Розиної квартири, куди періодично навідуються різні чоловіки.
У романі Тібора Фішера тісно переплітаються дві лінії. Це історія самої вази, яка виконувала найрізноманітніші функції – від чашки для мильної піни до нічного горщика, та численні оповіді про життя її власників. Ваза вивчає їхні характери, досліджує особливості мислення та вчинків. "Люди надають перевагу людям, – розмірковує вона, – можуть спілкуватися з домашніми улюбленцями, але у випадках, коли немає ні перших, ні других, виливають душу домашньому посуду". За своє довговічне існування вазі часто доводилось бачити непривабливі сторони людських характерів: "як міністри смокчуть пальці, як герої гризуть нігті. Як дехто носить спідню білизну по кілька діб. Як судді прикидаються козлами, і прикидаються погано".

Втім, кожен із героїв наприкінці роману розкриє своє справжнє обличчя, а дехто – навіть свою справжню стать. Загалом слід зазначити, що "Колекційна річ" Тібора Фішера – веселий та легкий для сприйняття твір. Особливо на тлі "Клеркенвельських оповідей" Пітера Акройда. Тим доречніше прочитати їх разом.
Лілія ШУТЯК