Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Найвідоміший в Україні сучасний польський письменник об’їздив цілий світ, але живе у гірському селі Воловець і завжди, коли є така можливість, вибирає Україну чи Монголію, а не, скажімо, Італію чи Францію. Вчора, після десятирічної перерви, Анджей Стасюк вдруге відвідав Чернівці.

– Абсолютно всі мешканці Чернівців, навіть якщо останньою прочитаною ними книжкою був "Буквар", знають твоє прізвище. Бо в Чернівцях є вулиця Стасюка. Зізнайся щиро: може, ти – українець?

– Не знаю, але хотів би. Мій тато народився на сході Польщі, тепер це польсько-українсько-білоруське прикордоння. Церква там кількасот років тому була греко-католицька, але коли цариця Єкатєріна почала насильно навертати всіх у православ’я, мої предки перейшли в католицизм. У Польщі дуже багато СтасЯків, біля сорока тисяч, це таке "плебейське" прізвище. Моя дружина Моніка мені сказала колись: "Якби ти був Стасяком, я б у твій бік навіть не глянула". Але я – Стасю к. На цвинтарі у батьковому селі через могилу як не Стасюк, то Романюк, як не Іванюк, то Семенюк... Не знаю. Хай буде: я – українець. Якщо це щось означає.

– Але народився ти вже у Варшаві?

– Так, батьки замолоду туди переїхали. Але літні місяці я в дитинстві і юності проводив у селі. Це були дуже важливі часи, які мене сформували. Вдома батьки стежили за кожним кроком. А у діда в селі – повна свобода. Тобто вдень тяжко працюєш у полі, але на вечір дістаєш десять злотих і йдеш "на села". Ніхто тебе не контролює, сільські підлітки пояснюють тобі, що таке – життя, що таке – секс.

– Тому ти врешті і втік з Варшави?

– Не втік, а переїхав. Хоча справді, спогади про сільські канікули полегшили переїзд. Мені завжди подобалося в горах, я люблю гірський пейзаж. І якось один мій приятель, хіппі і буддист, який мав хатину у спорожнілій після виселення українців (конкретно кажучи, лемків) місцевості, зібрався на рік до Америки. А він тримав удома, у цьому селі Чарному, якихось лам, осла, бо – як буддист – викупив їх з неволі, з варшавського зоопарку. Ну і він попросив мене доглядати тих тварин, поки його не буде. Тільки замість року приятель повернувся через десять, а я за той час так вріс у ту колишню Лемківщину, що вже не мав найменшого бажання повертатися до міста. То ми з Монікою перебралися через гірку, до Воловця, купили за безцінь землю, багато землі, поставили хату і живемо. І вже маємо місце на цвинтарі, неподалік чудової дерев’яної церкви. До акції "Вісла" у Воловці було 128 будинків. Сьогодні – сім.

– Не буду запитувати, за що тебе постійно виганяли зі школи...

– Виганяли, бо не ходив.

– Але запитаю про в’язницю.

– Я завжди почувався людиною вільною. І раптом потрапив до війська, де мною хтось хотів командувати. Я собі подумав: "Курва, це що таке?". І втік. Два місяці волочився з різними хіппі. Мене впіймали і дали півтора року штрафбату. Це був 1980-й. А штрафбат – це ще гірше, ніж армія. Тюрма і військо, два в одному. І ми з кількома товаришами організували бунт, щоб нас перевели до нормальної в’язниці. Начальник штрафбату кричав: "Догралися, тепер будете сидіти з бандитами, вбивцями і гвалтівниками!". А ми йому: "Слава Богу, нарешті будемо з бандитами, вбивцями і гвалтівниками, а не з військовими ідіотами". А вже після в’язниці, як той циган, що за компанію повісився, я долучився до анархістського руху "Свобода і Мир". Рух виступав за скасування обов’язкової військової служби, і їм був потрібен хтось, хто знав, як та служба виглядає.

Формально ти не мав тоді жодної освіти, жодної професії?

– І тепер не маю. Моєю професією були зустрічі з друзями, подорожі країною, читання, музика, кохання, одне слово – життя.

– І як такий неук став письменником?

– Бо той, хто багато читає, так чи так сам щось пише, якісь вірші, бодай подумки. Після відсидки мій колега з руху "Свобода і Мир" запропонував написати книжку про в’язницю. Я сів і за два тижні написав "Мури Хеврону". Він хотів видати її у підпільному видавництві, але виявилося, що вона надто сумна і скандальна навіть для підпілля. Тому мій літературний дебют відбувся, аж коли Польща стала вільною.

– Крім власне письменства, ви з Монікою є ще й власниками видавництва "Чарне".

– Так, ми його заснували саме в Чарному – без світла, без води, без телефону, при гасових лампах. А тепер це, без удаваної скромності, одне з найважливіших видавництв у Польщі. Але це заслуга Моніки, я лише намагався їй не дуже заважати. В середині 90-их я вже був трохи знаним "молодим письменником". І якось наш приятель за келихом вина запитав Моніку: "А чому ти сама не видаєш книжки Анджея? Навіщо віддавати гроші іншим видавництвам?". Моніка каже: "А й справді". З того все й почалося. Першою видали, звісно, мою книжку. А потім відразу Зигмунта Гаупта – на мій смак, найбільшого польського письменника 20 століття, який, до речі, народився недалеко звідси, в Улашківцях. Потім виїхав, жив в еміграції, помер в Америці. Але весь час писав про рідне Поділля, прекрасно писав.

– Ваше "Чарне", якщо хочеш знати, є польським рекордсменом з видавання українських авторів.


– Як фірма ми мусимо заробляти гроші, платити податки, зарплатню працівникам. Але ми видаємо лише ті книжки, які нам справді подобаються. А в Польщі просто немає так багато хороших письменників. Тому ми видаємо переважно українців, балканців, загалом – центральноєвропейців. Українців нам спочатку Юрко Андрухович радив, а потім ми вже й самі почали орієнтуватися у вашому літпроцесі. Особливо Прохаська й Жадана любимо. А тепер навіть приступаємо до росіян.

– Знаю, знаю про твоє русофільство...

– Я вже двічі побував у Росії. Мені колись Віктор Єрофєєв сказав: "Їдь, але тільки не до Москви". До Москви я і так не хотів, бо завжди хотів побачити справжню Росію, глибинку. І вдалося: ми були на Байкалі, на Алтаї, в Читі, Іркутську, Новосибірську, три тижні мандрували вздовж китайського кордону... Може, Україна мене тим і притягує, що вона є такою сумішшю Польщі й Росії.

– А взагалі, звідки у тебе ця пристрасть: їздити вічно якимись "задуп’ями"? Як не Монголія, то Албанія, як не Молдова, то Україна.

– Та бував я і в Швейцарії. Заробив там трохи. Розумієш, мене не цікавить те, за чим їздять туристи. Ну побачиш ти якусь Тоскану – і що? Італія, Франція, Швейцарія – все це гарне, але по-справжньому важливі, страшні речі відбувалися у 20 столітті на Сході, тут, у Росії, у Польщі. Тому мене сюди і тягне, я хочу це знати, досліджувати, відчувати, жити цим. Польща втікає від цього досвіду, їде витріщатися на Тоскану, на західну культуру, яка має нас, правду кажучи, в дупі. Ні, звичайно, навіть у Швейцарії іноді трапляються цікаві речі: то добробут на відібраному нацистами у євреїв золоті будують, то циган насильно стерилізують. Але хай про це пише швейцарський письменник. А мої історії розгортаються тут, лише тут, на сході Європи, я можу будувати свою оповідь про світ.

– То, власне, повернімося до України. Чи ти бачиш тут якісь зміни на краще за останні десять років?

– Провокуєш? Я не є уповноважений критикувати чи оцінювати Україну. Але ось ми їдемо з Монікою вже четвертий день... Здається, стало набагато більше пам’ятників Шевченкові. Зате книгарні майже позникали. Символічно, ні?

– Еге ж. Тому я і кажу: нарікай на Польщу скільки влізе, але, на відміну від нас, ви все-таки пішли європейським шляхом.

– Не знати, пішли чи нас повели. Європа нас інкорпорувала. Вона ж нам не сказала: "Польщо, залишайся такою, як ти є, і будемо партнерами". Ні, мусите бути такі, як ми, і тоді ми вас приймемо. Будете європейцями, але на наших умовах.

– А що, є інші варіанти?

– Прикро і принизливо, але радше немає. Інакше Росія нас проковтне, втягне носом, як кокаїнову доріжку. Я намагаюся це все зрозуміти. Саме тепер пишу книжку під назвою "Схід". Там буде і село мого батька, і війна, і Лемківщина з її виселеннями та нищенням українськості, і комуністичні колгоспи, збудовані на лемківських кістках і руїнах церков. Усе – від мого дитинства до України, Росії і Монголії.
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
1-07-2011, 11:20
Коментарів 0 Переглядів 2212

загрузка...
У масштабній ДТП в Чернівцях постраждав отець Валерій Сиротюк
За повідомленням дуету "Писанка", медики успішно прооперували відомого священика
У Чернівцях через потрійну ДТП на вулиці Руській утворився значний затор - фото
ДТП сталася сьогодні ввечері на вулиці Руській, зіткнулися три автомобілі
Популярне Коментують
• Новини
Няшна власть: Дєдушка – з зубрами, Вася – з яблучком. Блог Мостіпаки
Про головні політичні події в регіоні - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Жорстка вода? Як пом’якшити знають у "Ательє води" (на правах реклами)

Так само як неочищена вода осідає в людських органах, так і на частинах побутової і санітарної техніки вона залишає непоправні сліди. Це значно знижує період її експлуатації.
Професійне прання: де шукати хімчистки у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі місця, де їх шукати, – хімчистки у Чернівцях.
Передовий Інтернет-провайдер у Чернівцях «Інтелект» турбується про своїх клієнтів та створює приємні миті (на правах реклами)

31.10.18, о 12.00, біля ТЦ "Проспект" Інтернет-провайдер "Інтелект" провів заключну частину акції, а саме розіграш призів серед діючих та майбутніх клієнтів.
Комп’ютери та гаджети: де придбати та відремонтувати в Чернівцях (на правах реклами)

Ми знайшли декілька точок у Чернівцях, де швидко та якісно подбають про ваші комп’ютерні пристрої та девайси чи підберуть нові. Поспішайте, адже спеціально для вас діють знижки!