Цього літа світ знову захоплюється Джонні Деппом. Вийшли на екрани чергові – вже четверті – "Пірати Карибського моря". І вийшли насамперед заради того, щоби незліченні фанати змогли вдосталь намилуватися карикатурною манірністю свого кумира Джека Горобця. Серйозні кіномани лише скрушно зітхають: як можна було розміняти талант на таке примітивне заробітчанство! І це після "Мерця" самого Джармуша, після "Арізонської мрії" Кустуріци, після "Людини, яка плакала" Саллі Поттер!.. Депп подавав такі великі надії в альтернативному (тобто некомерційному) кіно, що навіть знімався безкоштовно – у фільмі "Доки не настала ніч" про кубинського літератора Рейнальдо Аренаса – гомосексуаліста, а відповідно й дисидента. Без жодного гонорару Джонні зіграв там аж дві ролі: тюремного трансвестита на прізвисько Бон Бон і тюремного ж наглядача-садиста Віктора. А за роботу в четвертих "Піратах" Деппу, подейкують, запалатили 56 мільйонів доларів – найвищий гонорар в історії кіно.

Мамині блузки
і жахливі клоуни

Коли новина про рекордний гонорар облетіла світову пресу, Депп поспішив розповісти в інтерв’ю, що зовсім не заради грошей погодився знову перевтілитись у дивакуватого капітана. Сказав, що любить Джека Горобця всім серцем і тільки того й чекає, щоб нап’ясти на себе його екстравагантне шмаття. А може, й справді трапляються в житті такі щасливі збіги, коли людині і робота подобається, і платять за неї пристойно? (В даному разі все ж таки непристойно). Бо якщо почитати ранні інтерв’ю Джонні Деппа, можна повірити в його щиру пристрасть до цієї клоунади. Тут би знадобився професійний коментар психоаналітика, але спробуємо обійтися і без нього.

1990 року, напередодні виходу фільму "Плакса", де Джонні Депп грав головну роль, він дав інтерв’ю… режисерові цього фільму Джонові Вотерсу. Насправді тут немає нічого дивного, бо Вотерс, крім кіно, все життя активно працює в журналістиці, літературі й образотворчому мистецтві. А прославився він насамперед як автор "найогиднішого фільму всіх часів і народів" "Рожеві фламінго". Цей провокатор і скандаліст легко "розкрутив" молодого, але дуже перспективного Джонні на відвертості. Той зізнався, що в дитинстві любив одягати мамине вбрання, а надто шифонові блузки з оксамитовими вставками і широкими рукавами (це вам нічого не нагадує?). А ще вперше розповів усьому світові, що панічно боїться… клоунів. Фобія ця досить поширена, але Джонні Депп вигадав дуже оригінальний спосіб боротьби з нею – обвішав зображеннями клоунів стіни своєї домівки. "Я певен, що перемагаю страх, дивлячись йому в обличчя", – сказав актор.

Вочевидь, боротьба зі страхом зайшла так далеко, що Джонні й сам почав перетворюватися на клоуна. Надто сприяла цьому його багаторічна співпраця з Тімом Бертоном. Якщо Едвард Руки-Ножиці з однойменного фільму був лише натяком на таку собі сумну клоунаду, то Віллі Вонка в "Чарлі та шоколадній фабриці" просто-таки втілював те, чого з дитинства боявся Джонні – смертельну небезпеку, яка може критися за жартами, гримасами та веселим антуражем.

Боротьба
із сексуальністю

Клоуни – не єдине, чого боявся (а може, й досі боїться) Джонні Депп. Упродовж усієї своєї акторської кар’єри він втікає від амплуа, на яке, здавалося, був приречений – романтичного героя.

Перша роль вчорашнього рок-музиканта Джонні в кіно була, м’яко кажучи, не дуже цікавою. Чим можна здивувати глядача, коли ти з’являєшся на екрані на кілька хвилин, а потім тебе поглинає власне ліжко? Саме так склалася доля Деппового героя в його дебютній стрічці "Жах на вулиці В’язів". Але потім 23-річному акторові пощастило знятися в самого Олівера Стоуна у фільмі "Взвод". Там його чарівну зовнішність запримітили телевізійні продюсери, і вже за рік він отримав запрошення зіграти головну роль у молодіжному детективному серіалі "Джамп-стріт, 21". Серіал ішов аж чотири роки, набув неймовірної популярності серед американських тинейджерів і зробив Джонні Деппа об’єктом пристрасті мало не кожної дівчини ніжного віку. Джонні, сам з дитинства небайдужий до дівочих чар, добряче втомився від постійних істерик навколо, від листів і посилок, які містили нижню білизну та пасма волосся (не завжди з голови).

Цей досвід назавжди відбив у нього бажання перевтілюватися в секс-символ. І хоч у житті його таким постійно визнавали, в кіно він шукає саме асексуальні образи. Навіть погодившись на романтичну роль, Депп намагається максимально спростити її, зробити свого героя чистим, невинним, позбавленим будь-якої спокусливості. Ефект від таких зусиль актора виходить протилежним: його наївний Дон Жуан де Марко зводить з розуму вже геть усю жіночу аудиторію – не лише тинейджерок. Навіть у "Чарівній країні", де йому належало бути лише найдобрішим прийомним батьком і письменником-фантазером, Джонні не зміг позбутися свого суто чоловічого шарму і звів нанівець режисерську ідею.
Проте останнім часом зусилля актора, скеровані на боротьбу з власною сексуальністю, все ж таки принесли певні плоди. Насамперед у "чорному" мюзиклі Тіма Бертона "Суінні Тодд, демон-перукар із Фліт-стріт". Чи не вперше в житті у Деппа вийшов-таки по-справжньому непривабливий герой. І річ не в тому, що він за милу душу перерізає горлянки десяткам ні в чому не винних клієнтів своєї перукарні. Просто йому вдалося втілити абсолютне зло, несумісне з чарівністю та привабливістю. Це було, до речі, гідно оцінено фахівцями: "Золотий глобус" за Суінні Тодді – перша серйозна нагорода Джонні Деппа. Раніше він лише номінувався – зокрема, і на "Оскар".

Чимало джерел в Інтернеті вже повідомляють, що 2013 року на екрани вийдуть уже п’яті "Пірати", і там знову буде Джонні Депп. Важко навіть уявити суму його майбутнього гонорару. Але треба визнати, що гроші Джонні Деппу зараз потрібні значно більше, ніж п’ятнадцять років тому, коли він подавав надії шанувальникам некомерційного кіно. Адже в нього є двоє дітей, дружина, котра сама давно закинула власну кінокар’єру (нагадаю, що це французька акторка і співачка Ванесса Параді). Та й острів на Багамах, який актор придбав кілька років тому, треба за щось утримувати.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА