Колись Ірена Карпа сказала про них: "Одна з небагатьох українських команд, що грає по-чесному, драйвово і моцно, не переслідуючи мети влитися в пластмасову парагниду того, що відбувається з українською музикою назагал. При цьому пацани грають професійно і дєвучки їдуть з глузду від харизматичного вокаліста. З ними приємно співпрацювати і кайфно слухати-дивитися". На що схожа їхня музика? На коктейль, у якому кожен знайде для себе потрібний інгредієнт. А по суті, це синтез гітарного "драйву", басового "груву" та несамовитих драмових ходів. Сьогодні гурт має такий вигляд: Стас Боднарук (гітара, вокал), Олег "Фрост" Мороз (бас, бек-вокал) та Олег Федик (барабани). За час існування команда видала один студійний альбом ("Пан Пупец", 2006) та міні-альбом "P.Z" (від заголовної пісні "Павло Зібров", 2009). Також мають у доробку три кліпи: "Байдарка", "Свист Гір" та "Курва Мама". 2008 року "Пан Пупец" разом із київським "Борщем" та австралійськими інді-рокерами Asleep At The Park гастролював у рамках туру "Емінема нема", а загалом гурт має за собою понад сто виступів на різних майданчиках України та Польщі. З фронтменом гурту Станіславом БОДНАРУКОМ я поспілкувся під час останнього приїзду хлопців до Чернівців, де у пабі "Паблік" вони дали гучний концерт.
– Чим "Пан Пупец" живе сьогодні?
– Великими перемінами. У нас змінилися двоє барабанщиків, а останній концерт ми грали у вересні, тобто перерва між цим і попереднім склала місяців вісім.
– Восени ви ніби писали новий альбом, і навіть на вашій сторінці "В Контакті" можна було слідкувати за перебігом студійних подій…
– Все заглохло на записі вокалу. Проблеми з текстами. Але, гадаю, найближчим часом ми їх вирішимо і видамо альбом до кінця літа. У нас записані всі гітари, всі барабани, всі басові партії і більша половина основного вокалу. Залишилося дописати тексти до кількох пісень і наспівати їх. Плануємо також збагатити саунд десь трубою, а десь клавішами.
– Вам не набридло грати втрьох? Не плануєте кардинальних змін?
– Ні, "Пан Пупец" має виступати втрьох. Тепер наш новий барабанщик Олег Федик співає ліпше за мене, тож, гадаю, пакуватимемо наші пісні рясно підспівками. Можливо, буде якийсь концерт, куди ми запросимо мідну секцію. Модно робити непідключені концерти.
– Наскільки я розумію, ви живете не тільки з музики?
– Я працюю в екології, у Фроста є своя студія звукозапису, з якої він і живе, а Олег пише дисертацію – молодий ще, зелений.
– А що нового у роковому Франківську?
– Нічого. Як такого рокового Франківська вже немає. Колись він був роковим, а нині вмирає: залишилися відголоски якихось груп – і все. У нас немає ні клубу нормального, нічого. Колись був фест "Рок-Вибух", куди приїжджали виступати гурти і з Чернівців, і з Тернополя, і зі Львова, по 500 людей групи підтримки… А тепер – повна апатія. Доступ до будь-якої музики через комп’ютер розслабляє людей. Нових пропозицій немає, тому немає й ніякого попиту. Гадаю, з таких клубів, як оцей ваш "Паблік", треба починати подавати музику: будуть люди приходити, приводити ще людей, і потроху все буде. У Франківську це робити треба терміново, бо там повний "голяк".
– Чи відчуває "Пан Пупец" на собі наслідки культурного занепаду в Україні?
– Нам це все до одного місця. Нас не "щемлять", не кажуть: "Не співайте", тому я особливо на собі цього не відчуваю. Інша справа – погано з концертами. Міська влада не надає підтримки, скажімо, на День міста. Стало менше фестивалів, а це свідчить, що у людей стало менше грошей. Організатори бояться втрапити у халепу.
– Що ж робити? Які бачиш виходи із ситуації?
– Потрібні ідейні люди, для яких гроші відіграють другорядну роль. Я знаю, що такі є. У тому ж Франківську є паб, де можна грати, просто хазяїн тупо торгує пивом і не париться різними гуртами.
– Ваш перший альбом називався так само, як гурт. Якусь оригінальнішу назву для наступника вже придумали?
– Ми не Led Zeppelin, тому "Пан Пупець-2" його точно не назвемо. Але ще про це не думали. Мабуть, назва прийде уже під час роботи над обкладинкою.
– Розкажи трохи про ваші нові пісні…
– Тексти не сильно змінилися. Може стали не такими веселими. У нас побутові пісні, тому побут на них впливає. Наприклад, пісня "Йоку Сікоку" – казка про те, як хлопчик з великої сім’ї впав з пегаса і побачив міма. А мім його кудись забрав і вкрав пегаса. Хлопчик плакав, прокинувся і побачив пегаса з вибраним оком на розі. Ось така повчальна історія, яка вчить не красти пегасів.
– Яким тобі хочеться бачити розвиток музичної індустрії в Україні?
-Хочеться більше фестивалів. І щоб місцеві чиновники виділяли молодим командам бодай кімнатки три на три, тоді б вони вмикали старі підсилювачі і мали можливість якось грати. Щодо нас, то такій групі, як "Пан Пупец" дуже важко потрапляти на фестивалі, бо ті переважно або етнічного спрямування, або щось таке з дискотекою. А ми все ж таки належимо до альтернативи, тому хочеться більше рокових, гучних концертів.
– Чи має ваш гурт якесь гасло?
– Має, але, гадаю, його виріжуть, бо воно таке: "No Vagina – No Problem!".
Тарас ПІЦ
