Професори професорами, а домогосподиням і підліткам теж треба щось почитати. Розшарована на елітарну і геть нікудишню українська література, як правило, на ці категорії читачів уваги не звертає. То доводиться звертатися до перекладної. Наприклад, до польських письменниць Йоанни Фабіцької та Барбари Космовської, виданих нещодавно львівським "Урбіно".
Роман Барбари Космовської "Буба" (на батьківщині він побачив світ у серії "Прикольна книжка" і здобув головну нагороду на конкурсі літератури для дітей та юнацтва "Повір у силу фантазії") розповідає про життя шістнадцятилітньої дівчини з усіма характерними для цього віку проблемами. Втім, родину Буби не можна назвати звичайною. Кожен її представник по-своєму одержимий. Мати дівчини весь час пише слізливі жіночі романи з примітивним сюжетом і типовими героями. Вона настільки "активно" бере участь у житті дочки, що навіть не знає, в якій школі та навчається. Тато працює ведучим різних телешоу і мріє про власний проект, на який не вистачає грошей. Старша сестра Оля – феміністка й нереалізована акторка. Тільки замість фільмів вона регулярно грає в сімейних драмах, то залишаючи свого чоловіка, то повертаючись до нього. Дідусь Генрик всю пенсію витрачає на спортлото, а вільний час – на бридж.
"Як важко бути донькою людей, – міркує Буба, – які постійно зайняті собою або роботою. Вони пояснюють, що роблять це задля мене, але в них бракує часу запитати, чи не хотіла б я піти з ними в суботу, наприклад, у кіно". З дитинства героїня зростала в ореолі батьківської слави й тому дуже "швидко зрозуміла, що мусить боротися за власне право залишатися Бубою". І вона робить це у свій особливий спосіб – закохуючись не в того хлопця, марнуючи час на дружбу з користолюбною однокласницею Йолькою, страждаючи від постійних сварок мами й тата. На щастя, в дівчини є улюблені джинси й мартенси, смачні сніданки та вечері, приготовані хатньою робітницею, а також улюблений щоденник, якому вона звіряє усі свої печалі.
Зрештою, все закінчується традиційним для такого жанру хепі-ендом. Мама Буби нарешті спромоглася написати вартісний роман про загрозу сектантства й отримати пропозицію від серйозного видавництва. Тато знаходить гроші на власне ток-шоу, сестра Оля остаточно мириться зі своїм чоловіком, а сама Буба з гидкого каченяти перетворюється на струнку красуню, гідну справжнього бойфренда. Але не поспішайте розчаровуватися: крім сюжету, на сторінках цієї книжки ви знайдете ще багато цікавих міркувань і корисних порад, до яких варто дослухатися сучасним батькам та їхнім дітям.
А кому більше до вподоби трохи доросліші, але також легкі і сповнені гумору жіночі історії, той знайде одну з них у "Шаленому танго" Йоанни Фабіцької. Головна героїня цього, за авторським визначенням, "істеричного роману" – самотня жінка Ядзя, ледь за тридцять, без особливих здібностей, з нестабільним матеріальним становищем, малим сином та низкою нещасливих любовних пригод. Єдине, що Ядзя вміє робити добре, це депресувати і впадати в істерику. Разом із подругами Ульою та Сарою вони влаштовують маленький феміністичний клуб без "тих ср...х ліфчиків", куди немає доступу чоловікам, зате є алкоголь, душевні розмови і жіноча дружба.
Життя Ядзі видається нудним і нецікавим, поки вона не потрапляє на танцювальне шоу, де знайомиться з колишньою телезіркою та плейбоєм Ципріаном. Не надто молодий, без належної освіти й постійного місця роботи, але амбітний та наполегливий, він спершу викликає у героїні роздратування й огиду. Але згодом – а як же інакше – між ними виникає велике кохання. В одну мить Ядзя з "узбіччя магістралі життя несподівано опиняється у самісінькому епіцентрі подій" і перетворюється на королеву екрану. Разом із коханим вони не лише перемагають у шоу, але й, що важливіше, віднаходять душевну гармонію та вчаться насолоджуватись простими щоденними радощами.
На тлі дорослої любовної історії Фабіцька розповідає про перші почуття восьмирічного сина Ядзі Густава до його однокласниці Наді. Зростаючи у сім’ї алкоголіків, дівчинка всю злобу виміщала на фізично слабкому Густаву, доки той не поквитався з її батьком. Це стало початком міцної дружби і справжньої прихильності між дітьми та зробило їх нерозлучними.
До речі, образ малого Густава дуже оригінальний. За своїм характером він є прямою протилежністю експресивної, істеричної та непоміркованої мами, яка не здатна приймати жодних серйозних рішень. Натомість Гуцьо ще в дитинстві залишився без батька і був змушений швидко подорослішати. Хлопчик бере на себе турботу про маму, яка тільки й вміє, що розклеюватися після чергових любовних невдач. Зрештою, саме син дає Ядзі наснагу до життя у найскрутніші періоди.
А загалом, в історіях, розказаних Барбарою Космовською та Йоанною Фабіцькою, неважко розпізнати ще дві варіції на тему Попелюшки, яка долає тернистий шлях до визнання, слави, особистого самоствердження і просто людського щастя. Не бозна, яка література, але цілком годиться, щоби прихопити із собою у відпустку.
Лілія ШУТЯК
