"Годо". "Сперма і кров"
Видавець – Автор, 2011
12 пісень

Заснований ще 1996 року львівський гурт грає гітарно-електронну психоделіку. Назву хлопці собі взяли з відомої п’єси Беккета "Чекаючи на Годо" і натякають нею на філософський підтекст своєї творчості та загальний абсурд існування. "Годо" звертаються до первинно-екзистенційного в людині, не звертаючи уваги на публічну думку та моральні засади. Приклад – текст, який є лейтмотивом альбому: "Сперма і кров – усе, чим ти є, чим ти був, усе, чим ти будеш завтра, якщо не згниєш у цьому багні, що зоветься реальністю. Так, це вони переповнюють вени і сни, так, це вони... Так, це вони переповнюють церкви і тюрми. Так, це вони направляють юрми голодних сліпців, які за гроші і секс ладні вбити – лиш хліба й видовищ дай". Пригадую, їхня пісня "Автовагітність" свого часу засвітилася у відомій чернівецькій аудіозбірці "ДрайвомірЪ", завданням якої було розкручувати усе, що робилося в українському андеграунді. Але, здається, з популяризацією львів’янам не пощастило: за весь час існування це перший альбом формації, та й той лише "залитий" в Інтернет, звідки його без проблем можна скачати.

Postsense. "Пити по краплі"
Видавець – Наш Формат, 2011
8 пісень

Построкери Postsense записували свій дебютний альбом майже два роки. Напевно, тому і назвали "Пити по краплі", бажаючи закцентувати увагу слухача на кожній із 8 пісень. Платівка справді вийшла досить колоритною: крім важкого гітарного драйву, тут можна почути м’який тембр флюгельгорну, металофон, перкусію та багато інших звуків, що прикрашають загальний саунд. Щодо текстової тематики, то червоною лінією через всі пісні диску проходить заклик "Досить!!!". Жорсткі тексти, андеграундна соціальна лірика, в якій відчувається глибока іронія та сарказм авторів у ставленні до сучасної дійсності. Комусь може здатися, що гурт надміру заграє з політикою, намагаючись говорити від імені тих, кому набридло бачити усе, що відбувається в країні і світі. Так, політики багато. Але справжнім рокерам і личить бути провокаторами суспільства, з чим Postsense у силу своїх можливостей справляється. Можливо, саме завдяки бунтарству на "Червоній руті" 2009 року команда виборола приз глядацьких симпатій. Ось тільки чи дослухається до їхніх гасел суспільство?

"Ворождень". "Дідизна"
Видавець – Vorozhbyt Recording Group, 2011
11 пісень

Попри те, що гурт вдало змішує альтернативу, фольк-рок та електроніку, його сміливо можна зарахувати до категорії готичних формацій, адже саунд команди наскрізь пронизаний печаллю та смутком, які подекуди межують з усілякою чортівнею. Музика їхня неординарна і містична, грубо кажучи, як і весь український мелос. Команда більше експериментує в студії, ніж виступає наживо: це вже чотирнадцятий повноформатний альбом гурту, і самі музиканти, втомившись від журналістських визначень їхньої стилістики, застерігають слухачів, що краще раз почути їхню музику, ніж прочитати десять рецензій на їхні альбоми. Втім, усі, хто не переший день знає цей гурт, отримали ту порцію містики, творити яку гуртові вдається якнайкраще з-посеред інших українських формацій схожої спрямованості. Творили альбом музиканти у такому складі: Володимир Кучинський – гітара, вокал, живі барабани, семплінг; Євгенія Дзюбенко – бас; Олександр Науменко – гітара; Максим Солтис – клавішні, синтезатори, ефекти. Скачати альбом можна тут: http://www.vorozhden.com/archives/14

"Мандри". "Світ"
Видавець – Comp Music, 2011
10 пісень

Улюблений гурт Катерини та Віктора Ющенків "Мандри", як ми вже розгорнуто писали в одному з попередніх чисел "ТК", творив цю платівку понад три роки. За час президентства Ющенка із цим було якось жвавіше, а тепер чи то натхнення десь пропало, чи "Мандрам" стало сумно… Отже, маємо 10 пісень: "Сонце", "Jun Jah La le", "Три пляшки пива", "Будемо разом", "Ніч", "Спогади", "Зірки", "Світ", "Лелеки" та "Проміння". Типові як для пісень "Мандрів" назви, та не зовсім типова музика: тепер маємо менше усіляких "дриців" та "гопців", натомість альбом складено переважно із серйозних повільних композицій, що відкривають нам філософські погляди на світ лідера гурту Фоми, який свого часу стояв на "помаранчевих барикадах", підтримуючи українців, які боролися за світле майбутнє. Майбутнє, як бачимо, настало не зовсім світле, тому й сум у піснях музикантів виглядає цілком логічно. Та й загалом: не співають українці веселих пісень, коли їм погано. А оскільки погано нам майже завжди, то й не дивно, що пісенний спадок України становлять переважно журливі пісні.