Хлопчик із притулку чи хлопчик, викрадений педофілом? Божевільний від горя пластичний хірург чи божевільна від щастя наречена? Жінки, які відмовляють законним чоловікам у любощах, чи жінки, які не відмовляють ніколи й нікому? Хто з таких різних, але однаково цікавих героїв здобуде кінематографічне "золото" року – головну нагороду Каннського кінофестивалю? Про це ми дізнаємося вже 22 травня, а наразі ще навіть немає фаворита. Точніше, фаворити є, та вони щодня змінюються, бо кожен наступний фільм конкурсної програми вражає журі більше за попередні.

Рясний "зорепад"

Каннський фестиваль дедалі більше перетворюється на радше шоу-бізнесову, ніж мистецьку подію. Чого варта саме лише Леді Гага в день відкриття! "Зорепад" на набережній Круазет цього року був таким рясним, що відомі на весь світ обличчя просто злилися в якийсь гламурний колаж. Навіть прибуття таких "монстрів", як Дастін Хофман чи Тім Робінс, не викликало великої цікавості у журналістів та публіки. Жана Поля Бельмондо просто ніхто не помітив. Зате незмінно купалися в славі головні герої всіх таблоїдів світу – Бред Пітт з Анджеліною Джолі, Джоні Депп, Пенелопа Крус. Не бракує цього року голівудських зірок і в головному журі: Роберт Де Ніро (голова), Джуд Лоу, Ума Турман.

Як і торік, приїхав "потусуватися" (в тому сенсі, що він знову демонструє свій фільм поза конкурсом) Вуді Аллен. Цього року його "Північ у Парижі" відкривала фестиваль. В основі сюжету, як завжди в Аллена, стосунки між чоловіком і жінкою. Тільки якщо у давнішій творчості режисера вони розвивалися здебільшого на тлі нью-йоркських хмарочосів, то в останні роки йому полюбилися краєвиди європейських міст. Цікаво, що у новому фільмі Аллен зняв лише тих акторів, з якими досі не працював. Зокрема і дружину президента Франції Карлу Бруні-Саркозі.

Кіно втрачає національність?

В основній конкурсній програмі цьогорічного Каннського кінофестивалю двадцять фільмів із тринадцяти країн. Одразу п’ять стрічок представлено від Франції, а ще у трьох вона значиться як країна-співвиробник. Загалом же в еру глобалізації про "національність" кіно можна говорити досить умовно. Наприклад, один із конкурсних фільмів – "Гавр", про письменника-невдаху, який знайшов своє щастя в роботі чистильником взуття та допомозі людям, – представили одразу три країни: Фінляндія, Франція та Німеччина. А стрічку "Джерело" – про жінок, які вирішили відлучити чоловіків від подружнього ложа, доки ті не наведуть лад із водопостачанням у селі, – Франція, Марокко, Бельгія та Італія. До цього інтернаціоналу додається ще й румунське походження режисера Раду Михайляну.

Найбільш гучні імена в цьогорічній конкурсній програмі – це Педро Альмодовар (фільм "Шкіра, в якій я живу" про дещо неадекватного пластичного хірурга у виконанні Антоніо Бандераса), Ларс фон Трієр (містично-ліричний фільм "Меланхолія" з прекрасною Кірстен Данст) і брати Дарденни. Усі вже були переможцями в Каннах. Щоправда, Альмодовару не діставалася головна нагорода, а лише призи за найкращу режисуру ("Все про мою матір") та найкращий сценарій ("Повернення"). Фон Трієр тріумфував 2000 року із "Танцівницею в темряві". А брати Дарденни перевершили і його, здобувши "Золоту пальмову гілку" аж двічі: за "Розетту" 1999 року і "Дитину" 2005-го. І тепер вони продовжують свою "дитячу" лінію, представляючи стрічку "Хлопчик на велосипеді". Головний герой – дванадцятирічний вихованець дитбудинку Сіріл, який розшукує свого батька, а натомість знаходить… добру фею.

Треба зазначити, що фільми про взаємини дітей і дорослих чи дітей і батьків найбільш "виграшні" в Каннах. Уже багато років поспіль саме ця тематика знаходить найповніший відгук у серцях членів журі. Тож не дивно, що "Хлопчик на велосипеді" в Каннській фільмографії 2011 року не самотній. Є, наприклад, дуже смілива австрійська стрічка "Міхаель" Маркуса Шляйнцера про педофіла та викраденого ним хлопчика. Є іронічна комедія ізраїльського режисера Джозефа Седара "Примітка" про концептуально-релігійне протистояння батька і сина. І є жорстка драма британської режисерки Лін Ремсі "Нам треба поговорити про Кевіна". Головну роль у цьому фільмі зіграла дивовижна андрогінна аристократка Тільда Суінгтон. Зіграла неперевершено, зробивши серйозну заявку на головну жіночу акторську нагороду. Джерелом страждань героїні є власний син, який мучив її від народження, а у підлітковому віці здійснив кривавий злочин.

Про що говорять жінки

Лін Ремсі – лише одна з чотирьох режисерок, які беруть цього року участь у головній конкурсній програмі. Такого ще не було в історії фестивалю. Насправді жіночий прорив у світовому кіно відбувся ще минулого року, коли Американська кіноакадемія визнала найкращим фільмом "Повелителя бурі" Кетрін Бігелоу. Потім були "Дітки в порядку" української американки Лізи Холоденко… Ну, а чотири жіночі стрічки з-поміж двадцяти на головному кінофорумі світу – це вже дуже серйозно.

То про що ж говорять жінки? Насамперед про дітей, і це природно. На противагу Лін Ремсі, в якої дитина перетворює життя дорослих на пекло, чарівна молода француженка Майвен Ле Беско розповіла про трагедію дитинства, спричинену дорослими. В основі її кіноісторії "Блиск" – будні поліційного відділу у справах захисту неповнолітніх. Кіно, так би мовити, напівдокументальне, цілковито засноване на реальних подіях.

Австралійка Джулія Лі (більш відома як письменниця) привезла до Канн свій дебютний фільм "Спляча красуня". І це ніяка не метафора: героїня стрічки справді працює сплячою красунею. Їй платять за те, що вона, прийнявши дозу міцного снодійного, просто спить, щоправда, в чужому домі, в чужій розкішній спальні.

Нарешті японка Наомі Кавасе зняла філософську притчу під ще не перекладеною назвою Hanezu no tsuki. Слово "зняла" тут треба розуміти геть буквально, бо вона виступила не лише режисером, а й сценаристом і навіть оператором свого творіння. Таким чином жінки сміливо опановують й інші, досі чоловічі, території в кіно.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА