Легенда каже, що на початку 2008 року Василь МАРУЩАК випадково потрапив на репетицію молодої івано-франківської групи, яка "лабала" панк-рок. І тоді у нього виникла ідея створити етно-фольк-роковий гурт "Цвіт кульбаби". Не варто шукати у цій назві якихось таємних сенсів: прийшла вона спонтанно або, як полюбляє казати Василь, "наснилася на 1 квітня". Але український колорит гурту вона справді передає. Вперше почувши пісні цієї формації, я для себе охарактеризував їх так: це мовби "ТіК" і "Перкалаба" сіли попити пива, та вже заразом і поволали трохи під гітару. На сьогодні склад "ЦК" такий: Ромко Батюк – бас-гітара, Андрійко Зваричук – барабани, Ігорко Мельник – баян, бек-вокал. Ну і гітарист та фронтмен – Василько Марущак, з яким ми й поспілкувалися під час нещодавнього чернівецького "Паблік-фесту". Сказати, що буковинцям музика гурту сподобалась – не сказати нічого: під забійники "Катерина", "Рижа", "Зозулька" танцювали, як то кажуть, і старі, і малі.
– На ювілейній "Червоній руті" у Чернівцях ви стали лауреатами другої премії. Чи можна сказати, що цей фестиваль дав вам путівку в майбутнє?
– Навряд. Психологічно було цікаво посісти якесь місце на такому видатному фесті. Але, як не прикро, на цей момент цей фестиваль молодим гуртам нічого не дає. Хіба що трохи газетного чи телевізійного піару – і все.
– Через баян вас порівнюють з гуртом "ТіК"…
– А ще з "В.В.", "Мандрами", "Ляпісом Трубецьким" і навіть "Братами Гадюкіними". Якраз після "Червоної рути" в Інтернеті хтось написав, що ми – послідовники "гадів", їхні діти. З "Тверезими і культурними" виступали у Франківську, вони саме нас вибрали для себе на розігрів. Віктора Бронюка зацікавила наша творчість, про що він сказав нам потім у розмові. Але, гадаю, ми від них відрізняємося, бо більше тяжіємо до етно.
– Чи важко у часи, коли державі майже непотрібна альтернативна музика, її творити?
– Нині в Україні українська музика пропадає, і це ні для кого не секрет. Простий народ "підсадили" на усілякі "ФМ-ки", які переважно крутять попсу. Не хочу звинувачувати радіостанції: у них, мабуть, є своє начальство, а у того – ще своє, яке й диктує політику. Формат радіо зараз націлений винятково на заробляння великих грошей, а рок-музикою в Україні заробити важко. Нам, звичайно, телефонували деякі горе-продюсери, які казали, що з нас щось можна зліпити, але одразу запитували, чи можемо ми їм заплатити певну суму. Тому ми відмовлялися від такої співпраці. А загалом, хочеться підняти українську культуру, бо молодь уже реально не знає, що таке Івана Купала, інші українські свята.
– Наскільки сьогоднішній Франківськ відповідає тому образу "бандерівського міста", який багато хто дотепер культивує на Сході України? Якби ви вийшли на вашу "стометрівку" і заспівали російською – якою була би реакція?
– Жодної не було би, тому що молоді франківчани, так само, як і чернівчани, львів’яни чи кияни, – усі ходять дискотеками і слухають російську попсу. Хоча, коли народ приходить на живий концерт, реакція зовсім інша, ніж на звичайних дискотеках. А щодо "Цвіту кульбаби", то можу сказати, що ми ніколи й ні за які гроші не заспіваємо російською. Деми не співали б – за близьким чи далеким кордоном – ми будемо виконувати винятково українські пісні.
– Чи вас запрошують, як ваших славних земляків з "Перкалаби", грати на весіллях?
– На весіллях не грали, але було кілька корпоративів, день народження депутата. На тому дні народження чомусь були переважно чехи й поляки. Напевно, добре знаються на живій музиці. І наступного дня той депутат перетелефонував мені й каже: "Василю, ти знаєш, зараз усі ходять і співають твою "Рижу"... До речі, "Перкалаба" чи не раз на два тижні робить у центрі Франківська шоу-програму. Можливо, саме тому вони так подобаються простим людям. Мабуть, у жодному іншому місті України такого немає, коли живий гурт може вийти і наживо "залабати" з мінімумом апаратури і зібрати величезну кількість народу. З них треба брати приклад, як можна заробляти гроші.
– Гори, автентика, гуцули. Чим ще можете привернути увагу до свого гурту?
– Навряд чи ми дуже сподобались би комусь на Східній Україні, якби хизувалися тим, що ми гуцули. Ми зараз робимо ставку на завоювання всієї України, хочемо відзняти за кордоном кліп на пісню "Рижа", є така можливість. Із нетерпінням чекаємо, коли наші пісні почує вся Україна, а не лише Західна.
– Може й дебютний альбом не за горами?
– Звичайно, він буде, але після кліпу. Доки нас знають лише на Західній Україні, не бачу сенсу випускати альбом: він не буде продаватися. А ми хочемо презентувати його солідно.
– Чи маєте якесь гасло?
– Не гасло, але традицію. У нас то струни рвуться, то паски від гітар злітають – напевно, якась нечиста сила над нами літає. Тому маємо таку фішку: перед концертами одягаємо по шкарпетці навиворіт.
Тарас ПІЦ
