Щоб згаяти час

Доступний виклад, напружений і/або сльозогінний сюжет, чіткий жанровий поділ, невибаглива філософія, шаблонні мовні звороти – ось приблизний перелік характеристик, за які ми любимо або зневажаємо масову літературу. Щоправда, рівень майстерності авторів буває все-таки різним. Скажімо, серед численних представників такого чтива у сучасній французькій літературі є письменники, за які французам точно не соромно. Про двох із них і поговоримо.

Перший – це автор знаменитих трилерів "Імперія вовків", "Братство каменя", "Багряні ріки" Жан-Крістоф Гранже. Його твори перекладені двадцятьма мовами, а за право їхньої екранізації змагаються провідні кіностудії Америки та Європи. Другий – не менш відомий Марк Леві, кінофільм за романом якого "Між небом і землею" продюсував Стівен Спілберг, а головні ролі в ньому зіграли Різ Візерспун та Марк Руффало. Ознайомитися з романами "Miserere" Гранже та "Усе, що не було сказано" Леві українські читачі тепер можуть у перекладах Віктора Шовкуна.

"Miserere" витриманий у традиціях класичного детективу з містичними елементами. Центральною подією роману є трагічна загибель диригента церковного дитячого хору Вільяма Гетца. Його тіло було знайдено у соборі Святого Іоанна Хрестителя в Парижі, прихожанином якого є офіцер поліції на пенсії Ліонель Каздан. 63-річний майор бригади кримінального розслідування вважає цей злочин особистою образою і вирушає на пошуки вбивці. Допомагає йому молодий детектив із відділу захисту прав неповнолітніх Седрик Волокін, який має проблеми з наркотиками. Разом ці персонажі становлять досить гротескну пару, що не заважає їм успішно співпрацювати.

У процесі спільного розслідування детективи виявляють безліч таємниць, пов’язаних із їхнім минулим, а також потрапляють у нові небезпечні пригоди. Гранже вміло маскує сліди вбивці, щоразу підкидаючи своїм героям заплутаніші випробування. Від загибелі диригента хору слідство приводить Каздана та Седрика до таємничої секти "Асунсьйон", лідери якої прагнуть створити зброю, здатну знищити людство. Роман, звичайно, не вирізняється довершеним літературним стилем, зате автор вводить читача у лабіринт пригод, вибратися з якого не вдається до останньої сторінки.
На тлі головних героїв періодично з’являються й інші, не менш колоритні персонажі. Наприклад, засновник секти "Асунсьйон" Ганс-Вернер Гартман – колишній нацистський лікар, схиблений на тортурах. Його "кредо" засноване на покаранні. "Єдина дорога, якою можна прийти до благодаті, до злиття з Христом, – це страждання", – стверджує він трохи в дусі Нафти з уже класичної "Чарівної гори" Томаса Манна. Гартман розробив власну концепцію Нової Людини, допомогти сформувати яку може лише наука. Вона повинна "виправляти, навчати, очищати", – запевняє він. Ось тільки немає в цій концепції місця співчуттю, милосердю та здоровому глузду.

Роман "Miserere" населяють діти-вбивці, педофіли, наркомани та мазохісти. Та й "позитивні" герої є далеко не безгрішними. Таким чином, Жан-Крістоф Гранже розвиває думку, що "нацист існує в кожному з нас, кожному без винятку". І перш ніж засуджувати поведінку інших, варто ближче придивитися до власних вчинків.

Виправленню помилок минулого присвячений і роман Марка Леві "Усе, що не було сказано". Перед нами – молода жінка Джулія Волш напередодні весілля. Цю щасливу подію затьмарює смерть батька, з яким у героїні склалися напружені стосунки. Несподівано дівчина отримує шанс повернути втрачені роки і протягом шести днів спілкуватися з роботом – досконалою копією її тата. Завдяки цій технології Джулія може насолодитися кількома додатковими годинами, "найшвидкоплиннішими у вічності, яких завжди бракує, щоб сказати одне одному все те, що не було сказано". Відклавши шлюбну церемонію, героїня наважується на подорож не лише іншими країнами, а й власним минулим, у якому зокрема залишився колишній наречений Томас.

Батько Джулії щосили прагне порозумітися з дочкою, яку він свого часу і розлучив із Томасом. Інколи потрібно багато років, "перш ніж батькам і дітям вдається зустрітися". Батько дає Джулії шанс віднайти втрачені почуття і спробувати зрозуміти мотиви його рішень. "Треба навчитися терпляче чекати того часу, – говорить батько, – коли ти зможеш побачитися з людиною, на яку перетворилася твоя дитина, навчитися поступатися їй місцем". І зазвичай ця дорога не є легкою.

Попри свою мелодраматичність "Усе, що не було сказано" містить елементи псевдо-фантастики (батько головної героїні впродовж усього твору вдає робота), детективу (розслідування Джулії з метою знайти Томаса) та подорожнього нарису. У романі Леві використовує прийом обрамлення: історія Джулії починається і закінчується у магазині під час примірювання одягу. Цим автор ніби натякає на вічну циклічність, яка супроводжує людину протягом усього життя.

Загалом, обидва романи радше нагадують розширені кіносценарії, ніж повноцінну літературу, але читаються легко і допомагають цікаво згаяти час. Ну а тим, хто чекає від книжок чогось іншого, рекомендуємо читати щось інше.

Лілія ШУТЯК