Чекати на нові альбоми від улюблених гуртів останнім часом доводиться чимраз довше. Наприклад, на "Світ" від "Мандрів" – аж три роки. А пояснюється це передусім тим, що з віком музиканти стають вимогливішими до себе і видавати прохідні платівки не хочуть: якось не солідно. Щоправда, тепер ось виявилося, що лідер гурту Фома збирається видавати не лише номерний диск "Мандрів", а ще й дебютну платівку новоспеченого проекту "Фома-Шансон", який встиг нещодавно бурхливо засвітитися на "Країні Мрій". Цього року "Мандри" святкують своє п’ятнадцятиріччя, з чим їх і вітаємо, а заразом розпитуємо Фому (за паспортом – Сергія Фоменка) про нові альбоми і трохи про особисте.
- Сергію, чим пояснити таку тривалу роботу над новою платівкою "Мандрів"?
- Це була складна і водночас захоплююча робота: вперше у своїй історії ми так довго чаклуємо над альбомом. Коли вже записали першу половину альбому, полетів хард-диск, який було неможливо відновити. Тож почали усе знову. Тим часом народжувалися нові пісні – так би мовити, незаплановані експромти. І це були справді вистраждані речі. Такі, як "Три пляшки пива" – пісня, присвячена рок-музиці 70-х і всьому тому поколінню, що пережило рок-революцію. Не впевнений, що альбом сприймуть і зрозуміють геть усі, адже він є дуже особистим. У ньому багато інтимних моментів. Це найглибший, найдивніший і найцікавіший з усіх наших альбомів. Для мене це серйозний етап – як творчий, так і життєвий. Цей альбом треба перш за все слухати, під нього неможливо буде танцювати, там хіба одна-дві пісні драйвові. Загалом, це рок, реггі, балади, психоделічні експерименти, авангардна музика, джазові штуки, багато електроніки. Та й задіяних сесійних музикантів вистачає. Згадаю бек-вокаліста Олега Харитонова. Також уже своєю у нас стала Інна Прокопчук з чудової "ДримбаДаДзиги": вона грає на бубні і співає майже всі наші пісні, у нас добре збігаються голоси. Крім того, свої гітарні партії прописав Олег Білий-Шевченко…
- Тобто новий альбом відрізняється від попередніх платівок "Мандрів"?
- У новому альбомі мені подобається, що пісні, які болісно народжувалися, все одно несуть світло, хоч і з присмаком суму. По суті, цей диск є продовженням попереднього альбому "Дорога", але має, на мою думку, ширшу палітру тем і настроїв. Скажу відверто: на мене сильно вплинули зміни у моєму житті, зокрема моє одруження, а ще – народження у лютому цього року сина і моя присутність на пологах.
- То Фому тепер можна назвати щасливою сімейною людиною?
- Мабуть, так. Я цілковитий неофіт у сімейному житті, тому дуже мало сплю і маю багато турбот, але відчуваю, що це змінило мене на краще. Водночас і проектів вистачає. Окрім шансонного, маю ще проект "Пісні Олександра Вертинського". Нещодавно галерея "Антик" організовувала аукціон старожитностей з метою зібрати кошти на встановлення пам’ятника Вертинському у Києві. Я там проспівав сім пісень маестро – усім сподобалося. Крім того, мрію побільше малювати, але хронічно бракує часу. Зараз малюю наївні сюжети у великому форматі олійними фарбами. Виставок не роблю, бо не бачу в цьому сенсу. Картин у мене не так багато, і всі вони надто різної якості.
- Чи вас повністю влаштовує творчий шлях, пройдений "Мандрами" за 15 років?
- Основний наш промах – те, що ми займалися лише музикою і живими концертами, а виявилося, що, на жаль, треба систематично займатися ще й так званим "шоу-бізнесом". Система існує, і якщо ти з неї ненароком випадаєш, повернутися вкрай важко. До того ж, система ця дуже поверхова. Достатньо з’явитися в телевізорі – і ти зірка. Зникаєш на мить з екрану – і люди тут же забувають. Як народу пояснити, що все це неправильно, що життя – це не лише телевізор? Узагалі, це все якось смішно, особливо якість того телебачення, з усіма його "фабриками зірок" та іншими псевдо-шоу.
- Паралельний твій проект "Фома-шансон" – це вдало продуманий комерційний хід чи щось інше?
- Цей проект задумувався переважно як експортний, бо я хочу презентувати українську культуру скрізь, де тільки можна. А за кордон значно простіше поїхати з акордеоністом, ніж із повним складом гурту, але так, щоби в його акордеоні був цілий маленький оркестр. Тому ми створили з Данилом Денисовим альтернативний дует-проект, який в Україні ще не дуже розкручений.
- Але термін "шансон" у більшості асоціюється з російським "блатняком"…
– Шансон – слово французьке, яке означає пісню. У мене є мета, яка потроху збувається – аби продукт, який я пропоную, сприймався людьми однаково у кожному місті, незалежно, Схід це чи Захід і хто якою мовою розмовляє. Тому форма подачі матеріалу має бути така, щоб чіпляла глядачів за живе. І ось у досить жорстко українофобній Одесі український фольк-панк-шансон у найгламурнішому залі "Сады победы" порвав публіку на шматки. Ми переклали пісню Богословського "Шаланды, полные кефали", яка вийшла навіть веселішою, ніж в оригіналі. Є пісні, стилізовані під народні, але у більш панковому ключі, є авторські романси на морські теми, є пісні-фантазії, як "Жовтий якудза". Її я написав спеціально до фестивалю в Каннах, хотів подарувати моєму улюбленому режисеру Такеші Кітано. На жаль, не вдалося до нього пробитися, показ тривав лише один день, і на нього навіть Халпахчі не мав запрошень... Там люди стоять у чергах цілий день на сонці, аби тільки потрапити на фільм, бо вони розуміють, що культура – це велика цінність.
