DagaDana: «Нам цікаво бути разом»

Внаслідок випадкового знайомства Даги Грегорович із Познані та львів’янки (хоч за походженням івано-франківчанки) Дани Винницької народився польсько-український гурт "DagaDana", який органічно поєднав дві мови, дві культури і багато музичних напрямків. Не відриватися задалеко від класичного джазового коріння дівчатам допомагають ще двоє поляків: Міколай Поспєшальський (контрабас, бас-гітара) та Ремек Завадський (перкусія). 28 квітня музиканти виступили як гості літературного конкурсу імені Вадима Коваля у Чернівцях. Наше місто стало другим у їхньому всеукраїнському турі, який у підсумку охопить 11 міст. Буковинцям "DagaDana" презентувала як свій минулорічний альбом "Мaleńka", так і нові пісні, що восени увійдуть до другої платівки. Ті, хто почув то замріяно-ніжну, то імпульсивно-драйвову музику цього квартету, надовго запам’ятають і проникливі вокалізи, підкріплені електронними ефектами, і магічні баси, і зворушливе використання дитячих іграшок у ролі музичних інструментів...

- Вирушаючи в тур Україною, ви навряд чи ставили перед собою завдання побільше заробити. Що ж вас, так би мовити, покликало в дорогу?

- Дана: Якби ми просто поїхали в цей тур, ми не те що не заробили б, а ще й мусили б самі доплатити. На щастя, Польща підтримує презентацію своєї культури. Цього разу Польський інститут у Києві допоміг нам з дорогою, а Інститут ім. Адама Міцкевича у Варшаві – з гонорарною частиною. Дякуємо добрим людям.

- А як воно – виступати полякам в Україні?

- Дана: Це не перший наш тур в Україні, минулого року ми відіграли невеличку трасу Західним регіоном: Франківськ, Тернопіль, Львів, Ужгород і Луцьк. Брали участь у різних фестивалях, як от "Флюгери Львова", "Фортмісія", "JazzBezz", також виступали у Харкові та Донецьку. Але якщо попередні виїзди ми організовували самі, то тепер цим зайнялося мистецьке обєднання "NaturalEast". На відміну від України, де організатори часто не знають, з якого боку братися за концерт, у Польщі навіть у малесеньких містечках є дуже багато альтернативних місць, і ми вже заграли там дві досить великі траси, в середньому по 20 концертів кожна. У Польщі дуже розгалужена мережа будинків культури, аж до сільських, де часто відбуваються концерти і всілякі акції.

- Дага: Люди, спраглі альтернативної музики, є скрізь. Але зазвичай мери малих містечок запрошують попсових зірок. Тож ми, приїжджаючи до таких місцевостей, часто чуємо від людей: "Боже! Ми не можемо повірити, що ви до нас приїхали!".

- Що можете сказати про стан культури у Польщі і в Україні? На чию користь вийде порівняння?

- Дана: Україна – як рілля незорана. Ми маємо великий потенціал, енергетику, творчі ідеї, але, на жаль, багато речей з різних причин тут не проростає. Іноземних митців, що приїжджають в Україну, захоплює драйв, який тут є, вони його відчувають. У Європі інша ситуація: майже все вже комерціалізоване і поставлене "на конвеєр". Все ніби дуже добре: гарно упаковане, правильно подане, але драйву бракує. Тобто і там, і тут є свої плюси і мінуси. Тому, мені здається, нам дуже цікаво бути разом, бо власне в такому поєднанні ми додаємо один одному того, чого кожному не вистачає.

- А держава Україна вам якось допомагає?

- Дана: Мені як українці завжди боляче, що всі наші поїздки відбуваються або на запрошення, або за підтримки лише польських інституцій. Я розумію, що наша країна має багато проблем, і намагаюся не ображатися. Але нещодавно одна річ мене таки образила. Ми грали три концерти в Марокко. Про жодну підтримку з українського боку я навіть і не мріяла, але коли їхні дипломати запросили українських колег просто прийти на концерт, наші це проігнорували. Гаразд, немає можливості – не підтримуйте. Але бодай якусь увагу приділити своїм дипломатичний корпус міг би? Чи в Марокко так часто звучить українська пісня, що це для них не подія?

- Дага: Своєю чергою, я просила допомоги в посольстві України у Варшаві. То пані, до якої я звернулася, сказала, що вони українську культуру не підтримують і послала мене… до Польського інституту.

- Дана: Це нонсенс! Я – патріотка своєї країни і ніколи не говорю про неї нічого поганого за кордоном. Розповідаю іноземцям про наші позитиви, бо ж їх у нас достатньо. Але тут, в Україні, ми мусимо бути відверті з собою, а не поливати себе оливою і радіти, які ми чудові. Сьогодні українські презентації у світі – це переважно шароварщина в найгіршому її розумінні: з горілкою, борщами і усім таким. За культуру, яку держава показує за кордоном як українську, просто соромно.

- Є багато визначень вашої стилістики. Які з них найточніше описують вашу музику?

- Дага: Ми ніяк її не називаємо, це проблема журналістів. Гадаємо, музиканти, яких ми слухаємо і шануємо, теж не запитували себе, яку музику вони грають. Це – як приготування салату: можеш дати сіль і перець, а можеш поєднати такі несподівані компоненти, що взагалі неможливо уявити їх разом. Однак виходить щось добре.

- Дана: Кожен з нас походить з якогось іншого джерела. Дага у нас альтернативниця, електронниця. Міколай – з відомої джазової династії у Польщі. А ще його батько проводив майстер-класи народних музикантів, витягував старших людей із сіл, які передавали своє вміння молодому поколінню. Я закінчила львівську музичну академію, є композитором, і мені близька нова авангардна музика. Суттєво на мене як на особистість вплинула співпраця з музикантами групи "ShokolaD"... А спеціально ми справді не думаємо, як себе стилістично окреслити. Це просто наша музика.

- І в цій музиці серед іншого привертають увагу дитячі іграшки...

- Дага: Треба пам’ятати про три речі. По-перше, у всьому захований якийсь звук. Зазвучати може навіть застібка на вашій куртці. Навколо нас є безліч музики, але ми часто не усвідомлюємо цього. Тому треба надати їй якоїсь форми і, звісно, мати ідею, як це можна використати. По-друге, іграшки гарно виглядають на сцені і дуже всім подобаються. А третя річ найважливіша: я переконана, що всередині кожної людини є маленька дитина, яку треба зберегти.

- А якій музиці надаєте перевагу як слухачі?

- Дана: Останні кілька років для мене великим авторитетом є Авішай Коен. Цьогорічним відкриттям – група "Ємен-блюз". Дага була у Копенгагені на Музичному Ярмарку і привезла звідти їхній альбом. Це теж, до речі, поєднання багатьох культур: там звучить в основі єменська музика, але в групі є хлопці з Ізраїлю, Уругваю, зі Штатів. І вони створили такий фантастичний мікс, де разом із автентикою звучить і фанк, і академічна музика, і блюз. Ще композитор Райх є моїм улюбленим. А з-поміж вокалістів – без Боббі МакФерріна нікуди.

- Дага: Стіві Вандера полюбляю, також композитора Райха, Pink Floyd. А з польських гуртів – Voo Voo. Дуже тішуся, що потрапила на той ярмарок, бо познайомилася з великою кількістю музикантів і тепер маю до їхньої музики ще більший сентимент.

- Знаю, що днями у Варшаві вас нагородять найпрестижнішою польською музичною премією "Fryderyk"...

- Дана: Нагородять чи ні – ще невідомо. Це польський аналог "Греммі", де з понад тисячі гуртів вибирають п’ятьох номінантів, і потрапити до їх числа вже є дуже великим досягненням. Нас розглядатимуть у двох категоріях: "Відкриття року" і найкращий альбом "World-Music".

- Дага: Для нас це буде великим визнанням, бо в голосуванні беруть участь лише музиканти, які раніше отримували цю нагороду. Це люди, які знаються на музиці і самі вже є визнаними.

- Може, кілька слів про новий альбом?

- Дана: Він буде несподіваним, цікавим і, як завжди, експериментальним. І привідкрию завісу: дві пісні написані на вірші моєї подружки Софійки Андрухович.