Хто – чи не єдиний в Україні – ще вміє писати тонкі, як скрипка, і мудрі, як віолончель, вірші про янголів, пташок і дітей? А хто віддавна забезпечує нашу малечу найкраще виданими шедеврами української та світової дитячої літератури, здобуваючи раз по раз перемоги на всіх книжкових виставках, форумах і ярмарках? А хто тепер застосовує такі самі – найвищі – поліграфічні стандарти і в "Дорослій серії" свого видавництва? Зрештою, хто в умовах хронічного культурного й економічного маразму примудряється робити на літературі бізнес, щоразу перетворюючи видання книги на успішний "комерційний проект" – від "Гаррі Поттера" до "Записок українського самашедшого"? Запитань багато – відповідь одна: Іван Малкович.
Побачити й послухати поета і директора видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" чернівчани зможуть 28 квітня о 17.00 у палаці "Академічному", де відбудеться традиційна вже "дефіляда" переможців літературного конкурсу імені Вадима Коваля, де Малкович виступить як почесний гість. А тим часом спілкуємося з паном Іваном по телефону:
– Як ви розпочинали видавничу діяльність? Якими були перші кроки "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ"?
– На початку 1990-х років, щоби надумати робити бізнес на виданні української книги, треба було мати неабиякий дух авантюризму. Першою книгою "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ" 1992 року стала "Українська абетка", яка починалася з ангела на літеру "А". Не виключено, що саме тоді видавництво знайшло надійного покровителя. Я вирішив, що ця книга буде видана на картоні й одразу тиражем у 50 тисяч примірників. Навіть за нинішніми мірками це забагато, оскільки середній наклад української книжки становить 3-5 тисяч. Від першого дня існування видавництва ми зробили акцент на якості книжкового продукту. Оригінальний текст або переклад неодмінно мав поєднуватися з чудовими малюнками та якісною поліграфією.
– До речі, про ангела. Це наскрізний образ вашої поетичної творчості. Хто він для вас?
– Специфіка моєї пам’яті така, що я швидко забуваю все погане. Найперший спогад пов’язаний із тим часом, коли мені було три з половиною року. Взагалі дивно, що він зберігся. Відбувалось це так: тато вчить мене молитви "Ангелику мій, охоронцю мій", адже завтра прийде Миколай і принесе подарунки. Але для цього треба вміти молитися. І коли згодом у моєму видавництві вийшла згадана перша книжка, вона якраз і розпочиналася словами, яких навчив мене тато. Тому вірю, що ангел для мене є охоронцем.
– А від чого ви отримуєте більшу насолоду – від писання власних книг чи видавання чужих?
– Якби мені добре писалися книжки, то, певна річ, я мав би подвійну втіху. А так власні поетичні збірки виходять зрідка, і не скажу, що отримую від них повне задоволення. Адже на свої книжки завжди бракує часу. Іноді вдається, іноді – не дуже. А ось дитячі книги, наприклад, "Ліза та її сни" чи "Мед для мами", приносять чималу насолоду. Хоча теж не відразу. У першому виданні мені не завжди до вподоби сам текст. Тому я його доробляю і буваю більш-менш задоволеним десь виданням третім-четвертим.
– Зазвичай ваші нові поетичні збірки містять вірші з попередніх, зокрема й остання – "Все поруч". Чи погоджуєтеся з твердженням, що письменник протягом усього життя пише одну книгу?
– Письменники бувають різні. Ті, кому добре твориться, не завжди пишуть одну книжку. А ті, кому менше, то таки одну-єдину. Особисто я роблю так вимушено. Щоправда, знаходжу розкошування у редагуванні власних текстів. Змінюю слово, тире – і вірш для мене цілковито оновлюється. Не належу до тих поетів, які раз написавши, вважають, що це вже застигла субстанція. Написав – і все, кінець. Я натомість постійно намагаюся покращити власні вірші. Хоча це не завжди вдається. Іноді гадаєш, що вдосконалюєш їх, але насправді рухаєшся у протилежному напрямку.
– Не можу не запитати про нещодавній скандал із книгою Ліни Костенко "Записки українського самашедшого". На вашу думку, він пішов на користь книзі чи ні?
– Я взагалі не люблю скандалів. Такий "формат" мені чужий. Прикро потрапляти у подібні суперечки між своїми. Але це дуже по-українськи.
– Ширяться чутки, що вже написана друга частина "Записок…". Коли ми зможемо її прочитати?
– Днями я години дві розмовляв із Ліною Василівною. Ця книжка ще не готова, ми говорили про дві інші. Наразі не скажу, про які саме. Коли настане час оголосити, що вони готові до друку, ми це зробимо. Тож різним чуткам краще не вірте. Але, якщо друга книга буде дописана, ми її видамо.
– Чим ще нині живе "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"?
– Дитячими кольоровими виданнями і "Дорослою серією". Зараз друкується книжка Грицька Григоренка "Королівна-крихітка та Киць-киць". Коли я працював у видавництві "Веселка", то "виловив" цю казочку у великій повісті згаданого автора. Художницею є американка з українським корінням Валерія Соколова. Її книги виходять накладом понад сто тисяч, але мисткиня уже давно мріяла про співпрацю саме з нашим видавництвом. Гадаю, це буде приємна зустріч читачів як із відомою художницею, так і з цікавою книгою. На стадії завершення у нас "Хвацькі вірші" Григорія Фальковича. Книгу домальовує молодий художник Женько Мусієнко. Це буде справжня подія в сучасній українській дитячій поезії – свіжий урбаністичний струмінь. А самі вірші запам’ятовуються відразу. У "Дорослій серії" будемо видавати першу книгу російською мовою під назвою "Сквозь раскулачивание и голодомор". Це пронизливе свідчення комуністичної доби, написане якраз людиною, яка сама займалася "раскулачіванієм". Книжка вражає свідомість. Залишити її російською мене переконав Євген Сверстюк – спеціально для тих, хто й далі сповідує тодішні ідеї.
– Скажіть, а як вам взагалі вдається успішно займатися книговидавництвом у такій державі і за таких часів?
– Головне – розуміти, чого ти хочеш. На початках існування видавництва я знав осіб, які не сприймали те, що я збираюся видавати книги українською, і не вірили в мій успіх. Вони казали, що краще видавати російською і заробити на цьому непогані гроші. Я тоді припинив з ними вітатися, адже це були українські поети! Але, зрештою, у них все завалилося. Тому що цим людям було важливо видавати книги заради грошей. А в мене – гроші заради книжок. Я завжди хотів робити якісні речі, щоб вони приносили задоволення. Ти редагуєш, страждаєш, сперечаєшся з художниками, авторами, часто бувають скандали, зриви, непорозуміння. До доброї книжки дорога важка. Але результат неодмінно має бути хорошим. Про цей шлях знає тільки редактор і видавець. Коли з’являється книга, усі повинні відчувати, яке це легке й чудове видання, і не підозрювати, як його робили. Це найважливіше.
Лілія ШУТЯК
