«Green Silence»: «Намагаємось бути сильними»

"Green Silence" у перекладі з англійської означає "Зелена тиша", проте і зеленими учасників цього львівського гурту не назвеш, і з тишею їхна музика не має геть нічого спільного. Потрапивши на їхній концерт, важко всидіти на місці, навіть якщо танцювати не входило у твої плани. А якою ще може бути реакція на шалену суміш із джаз-року, диско-фанку та ска-роллу? На чернівецькому концерті, що відбувся нещодавно у рамках першого міні-туру "Green Silence містами Західної України", навіть ті, хто раніше не був ознайомлений з творчістю гурту, наприкінці розсипалися у компліментах і перепитували, де і коли можна буде знову побачити й послухати цю молоду команду. Про здобутки і плани львів’ян розмовляю з очільником формації, бас-гітаристом та співаком Юрієм Рокецьким.

– Окрім вас, у Львові є ще один колектив, який грає щось подібне до ска: "Абу-Касимові капці". Звідки у готичному Львові оце тяжіння до запальних африканських ритмів?

– Можливо, звідти, що Львів ближче до Європи, а в Європі тепер ска на хвилі популярності. У тій же сусідній Польщі такої музики багато, і це впливає на нас.

– Хто тобі особисто подобається з такої музики?

– Мені, в принципі, фанк подобається, але ми його змішуємо зі ска та іншими стилями і граємо те, що виходить. Нехай двома словами це називається фанк-ска.

– На перший погляд, може здатися, що ваша музика – це "Перкалаба", помножена на "ТіК". Не заздрите цим гуртам, які вже на Олімпі української слави, а ви ще лише десь біля підніжжя, якщо не в андеграунді?

– Ми боремось, щоб вилізти з цього андеграунду. Це дуже важко, але ми намагаємось. А сказати, що ми комусь заздримо, – це абсурд, бо у кожного свій шлях. Кожному щастить по-різному, але ніхто до слави легким шляхом не йде. Тим паче "Перкалаба". Вони молодці. А "ТіК" нам не подобається.

– Ваша назва щось означає?

– Біля витоків гурту стояли зовсім інші люди. Назва насправді походить від "Sound Of Silence" Depeche Mode. Тоді, пригадую, ми сиділи десь на центральній цитаделі у Львові, були ще студентами, бринькали на гітарах, і спонтанно прийшла ця назва. Тобто тоді ми вирішили просто зробити свою студентську групу, щось творили, потім усі розбіглись, а я залишився. Це все довго формувалося. Але тепер уже років зо три ми граємо саме в такому складі, працюємо над новим, уже другим альбомом.

– На кого орієнтована ваша музика?

– Для нас важливе як розуміння українських слухачів, так і те, щоб ця музика подобалась нам самим. Ми намагаємось ніколи не робити "фуфла", у нас існує своєрідний кастинг на матеріал. Насправді це все не просто так, а дуже серйозно, і нам це подобається. Подобається правдива енергетика людей на наших концертах. Заради цього ми й працюємо. І чим більше наша музика подобається людям, тим більше подобається й нам. Ми переписуємо по сто разів ту чи іншу пісню, щоб досягти оптимального результату.

– Що надихає на творчість?

– Особисто мене – музика 1960-х, 1970-х, тобто мелодика і дух того часу. Вважаю, тоді до музики ставилися трохи серйозніше, ніж тепер, бо в один короткий період існувало з десяток супергруп, які сьогодні уявити важко: Led Zeppelin, Queen, Deep Purple, Pink Floyd… Тобто у тієї епохи можна і потрібно вчитися, що ми і робимо. Щодо чтива – читаю філософсько-психологічну літературу і всілякі інші нормальні книжки для нормальних людей. Постмодернізмом не густо захоплюємось, а я особисто люблю Германа Гессе. У наших текстах головне, щоб вони органічно доповнювали музику, бо спочатку ми робимо музику, а вже далі – текст.

– Чи потішите слухачів ще якимись хітами на кшталт вашої "Люся, прощай!"?

– Так, маємо пісню "Все буде Love", на яку вже є непогана реакція.

– Трохи про масштабніші проблеми: чого не вистачає українській культурі, щоби бути справді Культурою?

– Такі люди, як Табачник, провадять в Україні зрадницьку, антиукраїнську, антинаціональну політику. Це поза критикою взагалі. І проблема ж не тільки в Табачникові: їх там таких багато. Ми – і культура зокрема – рухаємось у негативному напрямку. Чого бракує саме музичній культурі? Мало заробляють музиканти, мало підтримки мас-медіа, мало ефірів… Мені здається, що за кордоном музиканти мають більші можливості. Не знаю механізмів, якими досягається збільшення слухацької аудиторії, але у нас їх бракує, це однозначно. Ефір заполонила низькоякісна попса, вона притуплює покоління, яке теоретично мало би розвиватися. Є люди, які народилися нормальними – з нормальним складом розуму. І вони свідомо обирають нормальну музику. А є люди, яким потрібно допомогти в цьому.

– Смішно запитувати свідомого львів’янина про його ставлення до нинішньої влади, та все ж…

– Ставлення погане, і це викликано тим, що всі сфери суспільного життя в занепаді. Це "заслуга" всіх влад, не лише нинішньої. Але нинішня, звичайно, нічого не покращує, і тому ми маємо критичну ситуацію в соціально-економічному житті. Про яку культуру можна говорити, якщо середньостатистичний "піпл", грубо кажучи, недоїдає?

– Яким бачите свій завтрашній день?

– Ми працюємо, це і є настановою на завтрашній день. Намагаємось бути сильними, хоча це дуже важко. Будемо ритмічно рухатись до нашої мети – визнання того, що ми робимо. А решта прийде саме по собі.
Тарас ПІЦ