із книжки "Твої улюблені пси та інші звірі"

***
пообіцяй мені що коли я прийду в твій рай
там буде лев пообіцяй що він чекатиме мене
терпляче і радісно і коли я ще тільки вийду
з-поміж дерев він побачить мене зірветься
на рівні ноги помчить до мене аж грива
розвіватиметься на всі боки й на сонці блищатиме
шерсть пообіцяй що я зможу його обняти
що він говоритиме до мене бо твій лев не може
не вміти говорити і що ми з ним багато-багато
ходитимемо в твоєму красивому лісі й у мене
на ступнях а в нього на подушечках лап
залишатимуться травинки пісок і опала хвоя
пообіцяй що коли ми втомимося зможемо
лежати серед квітів і моху на найгарніших
галявинах я притулятимуся до лева
вмощуватимусь біля нього кластиму голову
біля його м’яких делікатних лап і поки спатиму
буду майже така сама спокійна і тиха така сама
лагідна як і твій улюблений лев

***
Ти що усьому дав початок ти що створив траву і дерева
й море річки і гори пустелі й родючий ґрунт і зірки і небо
ти що говориш сотнями голосів і десятками тисяч слів
і вітром що віє тихо і найтоншою музикою ти що
торкаєшся наших пальців і вони пишуть делікатні
й добрі слова ти що дивишся нашими очима і вони
починають бачити світ красивим і повним ти що
щодня твориш нашими руками стільки добрих речей
вкладаєш у нас так багато своїх радості й світла
прошу тебе візьми мене колись на свої стежки на свої
дороги поведи мене між скелі де лиш ти ходиш заведи
до своїх звірів навчи мене бачити їхню радість коли ти
їх обіймаєш і пестиш дозволь мені бачити як при тобі
сідають тихо згорнувши крила орел і яструб як ластяться
до ніг гепарди й рисі як усміхається твій улюблений лев
і як все обертається в світло стає простим і чистим
прозорим як шкло добрий мій Боже й лагідним

***
не біжи від мене мій псе не залишай мене
ти навіть не знаєш як міцно мені хочеться
щоби ти був тут щоби ти був поруч
не біжи від мене по той бік землі
і по той бік місяця не залишай мене в лісі
щойно западе темрява мій найдорожчий псе
не відходь від мене щоб не сидіти мені
біля мурашника щоб не вити мені між дерев
щоб не шукати слідів твоїх де ти спіткнувся
щоб не питати всіх як так тебе не стало
коли дивитися здалеку смерть здається
такою несправжньою а коли наближається
ранить багато й міцно як шкло гостре
пробиває лапу як вистріл мисливця ранить
серце псе мій найдорожчий покладу голову
на твоє тіло покладу лапи біля твоїх лап
заплющу очі тихо по тобі плакатиму

***
як би могло Боже бути насправді якби я жила
постійно серед звірят чи могла б я колись просто
встати і вийти і нічого зовсім нічого більше не
боятися піти собі в свій дім у свою пустелю
спокійно і просто говорити із кожним левом
і зі слоном і з сарною не боятись гепарда й тигра
гієни й ведмедя якої б Ти Боже навчив мене
мови і яких слів що би Ти вклав мені в серце
щоби сказавши що я менша від них я не сказала
неправди дай Боже так щоб нікого із них
слова мої не вразили руки мої не скривдили
серце моє не знехтувало

***
спершу тобі здалося що він просто спить
ти прийшов у його барліг і найперше побачив
тіло що трохи нерівно дихало як часом уві сні
і трохи сухого листя прилиплого до бурої шерсті
на спині й на лапах пригадуєш як ти сів поруч
і довго слухав тишу глибоку й рівну а тоді теж
ліг на землю притулився щокою до ведмедевого
плеча занурив пальці в м’яку густу шерсть обняв
ведмедя лагідно його погладив і тоді відчув
прохолодний і мокрий слід як від води став
навколішки трохи підняв ведмедеву голову і побачив
що навіть найдужчі звірі теж часом можуть
беззахисно й гірко плакати він тоді нічого зовсім
нічого тобі не розповів не сказав що йому боліло
що його зранило лише попросив щоб ти нікуди
сьогодні не йшов і трохи його погладив а тоді просто
мовчав вдячно поклавши голову тобі на коліна
й заплющивши очі і ведмедеві сльози текли одна
по одній тобі на руки як срібний осінній дощ

***
згадую який зі звірів міг би бути страшний
і якого можна було би боятися і не можу згадати
при кожному з них починається світло і кожен
із них красивий бегемот і жирафа верблюд і слон
кріт і змія ласка й лисиця пес і кажан гієна й вовк
видра й бобер тюлень і ведмідь зебра косуля олень
лось і риби в воді і птаство небесне не несуть
у собі страху а тільки багато радості щасливо
вистрибує із-поміж хвиль дельфін і спокійно
пливе акула пугукає сич туркотить деркач крилом
доторкається землі ластівка голуб п’є воду із ринви
після дощу тупотить між дерев у лісі дикий кабан
шелестить у листі їжак між гілками вистрибує
вивірка на галяву виходить буй-тур дятел дзьобом
вистукує і змовкає цілий світ великий і добрий
перед тобою не знаю чого в ньому можна боятися
не знаю як можна хотіти когось в ньому скривдити

***
а потім часом здається що все навколо вже якось так
роз’яснено так красиво і повно що можна нарешті встати
і вийти і вже не буде нічого крім світла нічого
крім вдячності нічого крім радості й спокою вже зовсім
не треба буде нікому нічого пояснювати нічого
доводити можна буде просто довірливо й легко бути
бігти босоніж улюбленою стежкою через увесь ліс
майже не торкаючись ногами землі й моху
роздивлятись птахів біля води і вужів на стежці
багато мовчати багато говорити до людей і до звірів
багато обіймати й дякувати дивитись як змінює колір
вода від берега і до берега як росте трава бентежно
і тонко як усе собі є щасливо і просто як усе собі дихає
і як починається осінь спокійно довірливо й тихо
і як непомітно й гарно починається рай

Довідка

Богдана Матіяш – поетка, перекладач, редактор видавництва і часопису "Критика", представник української редакції часопису "Український журнал" (Прага). Авторка поетичних книжок "Непроявлені знімки" (2005), "розмови з Богом" (2007), "Твої улюблені пси та інші звірі" (2011). Народилася і живе в Києві.