Приємно, що не кажіть, усвідомлювати свою причетність до кола меценатів, філантропів та інших благодійників. Кинеш бабці в переході 50 копійок – і вже почуваєшся так, ніби тобі вибачено якийсь невеличкий грішок. А тепер уявіть, що замість безіменної жебрачки ви допомагаєте всесвітньо визнаним митцям, вашим кумирам, які опинились у скрутному становищі. Причому, до умовного капелюха з ваших рук летить уже не дрібна монета, а гривень 500. Це потягнуло б щонайменше на кількарічне відпущення смертних гріхів, якби Небеса, за прикладом своїх земних представників, наважилися торгувати індульгенціями.
Весь цей заспів ось до чого: нині – в часи тотального інтернетного піратства – легендам класичного року живеться зовсім непереливки. Бідують дідугани і вже не можуть дозволити собі придбати черговий острівець в одному з океанів чи віллу десь на Середземномор’ї. Продаж компактів практично припинили, а хвиля нового інтересу до старого вінілу, хоч і повільно зростає щороку, все ще є недостатньою, щоб забезпечити колишнім рок-небожителям звичний спосіб життя. Єдиний вихід – так званий "чос", тобто тривалі гастролі, які дозволяють героям 1970-х не перекваліфіковуватись у "кербуди". Серед найближчих очікуваних прикладів – запланований наприкінець першого весняного місяця приїзд до Києва таких "героїв вчорашніх днів", як Deep Purple та Nazareth. Дуже вчасно, адже триватиме Великий піст, і допомога ближньому значно підвищить ймовірність особистого просвітлення.
Обидві команди були в Україні мінімум чотири рази, востаннє не так уже й давно, тож теоретично надто стужитися за ними тут би не мали би. Але, як сказано, жити за щось треба. Зрештою, і самі музиканти (як це зробив у січневому інтерв’ю басист бузкових Роджер Гловер) чесно визнають, що вирушають у далеку дорогу не лише за "чудовим контактом із публікою", а й за важким, але довгим доларом.
Якщо говорити про тих-таки Deep Purple, то останній їхній київський виступ у жовтні 2008 року сприйняли дуже неоднозначно через явні проблеми з вокалом легендарного Йєна Гіллана, які, на жаль, із часом стають лише більшими. Відповідно постає логічне запитання до промоутерів: на що вони розраховують? Можливо, на той багаторічний радянський голод за західними зірками, який і досі до кінця не вгамований? Чи тільки на легендарний статус гуртів, що сам по собі мав би відіграти роль магніта для публіки? А може, організатори сподіваються на молоду генерацію рокерів, яка, зрісши на платівках батьків і навіть уже дідів, захоче на власні очі побачити тих, хто свого часу, сам про це не знаючи, співав їм колискові? Гадаю, на все потроху. І, як не дивно, такий розрахунок, попри ціни на квитки, що починаються від 350 гривень, може виявитись цілком правильним: шанси зібрати 25 березня у Міжнародному виставковому центрі біля метро "Лівобережна" пристойну публіку на Deep Purple є непоганими.
У свою чергу Nazareth має козир іншого гатунку. На відміну від своїх англійських колег, шотландці гратимуть 27 березня не в кількатисячному залі, а у приміському Docker Pub’і. Відтак і аудиторія буде меншою, і контакт із нею кращим. Та й взагалі, за словами одного кмітливого редактора-меломана, "сама назва гурту має робити його ближчим до людей". Що ж, цілком ймовірно, що після того, як Ден Маккаферті закінчить співати, з ним та з іншими "назаретівцями" спокійно можна буде поспілкуватись у клубному режимі, а може, й перехилити по чарці скотчу. Ось тільки прикро, що цього вечора гурт не заграє пісень із нового студійного альбому "Big Dogz", вихід якого запланували на 15 квітня. Чесно кажучи, дивне рішення музикантів, адже раніше вони неодноразово презентували публіці свої нові творіння до їхнього офіційного релізу.
Заради справедливості треба сказати, що й Deep Purple не хочуть залишатись винятково такими собі мега-лабухами, тож цього літа, за словами Гіллана, збираються записати новий студійний диск. Остання ж їхня платівка виходила ще у листопаді 2005 року. Крім того, разом із колишнім клавішником гурту Джоном Лордом та в товаристві гітаристів Тоні Айоммі (Black Sabbath), Мікко Ліндстрьома (HIM), басиста Джейсона Ньюстеда (екс-Metallica) і барабанщика Ніко Макбрейна (Iron Maiden) Гіллан записав пісню "Out Of My Mind", збори від продажу якої підуть на відбудову музичної школи у Вірменії, знищеної землетрусом ще 1988 року. Нагадаю, це продовження проекту допомоги постраждалим горянам, адже й тоді, одразу після того, як сталось лихо, Гіллан і Айоммі записали благодійний кавер "Smoke On The Water". За таку непідробну гуманність під час їхнього нещодавнього візиту до Єревана і Спітака музиканти отримали Орден Пошани від вірменського прем’єра.
Одне слово, хороший приклад для особистої філантропії, бо саме нею я передусім і можу пояснити майбутню присутність публіки на згаданих березневих концертах. Хто тисячу разів слухав "Black Night" і "Love Hurts", той уже може й не мати особливого бажання ходити на концерти, щоб почути їх ще раз: це можна зробити і вдома – безкоштовно і без переживань із приводу старіння рок-легенд. А ось простягнути дружню руку допомоги тим, хто свого часу морально допоміг тобі вижити в совку, – діло святе.
Дмитро АНТОНЮК
