Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Як легко здогадатися з назви, мова у нас сьогодні піде про українських інтелектуалів. Чому саме про них? З одного боку, крім святкування першої професорової річниці на посаді президента, особливого інформаційного приводу ніби й немає. Але з іншого – якщо у найближчі роки Україна не спроможеться на "суданський" або "єгипетський" варіант, то розмови про роль інтелектуалів у нашому суспільному житті взагалі втратять будь-який сенс. Тож варто поквапитися.

Хто вони?

Для початку – термінологічне уточнення. Не слід плутати інтелектуала ні з інтелігентом, ні з мудрецем. Тобто вирішальними ознаками інтелектуала є не розум, освіта і виховання, а вихід у публічний простір і перетворення роботи зі словом на професію. Приблизно так розумів функції інтелектуала польський філософ Лешек Колаковський, на праці якого я тут і спираюся. Принциповий момент: працюючи зі словами, інтелектуал не просто ретранслює їх (цим займаються звичайні вчителі, науковці, священики або ось я, переповідаючи Колаковського), а використовує слова, щоб накинути суспільству свої ідеї, нав’язати йому власний світогляд. Відтак інтелектуал може бути чесним і брехливим, непідкупним і корумпованим, лівим і правим etc. Головне – що він спокушає інших людей своїм словом (знову ж таки, спокушати інтелектуал може і на добро, і на зло).

З цього погляду, скажімо, Ганна Герман, хоч і викликає асоціації з привокзальним сквером і трьома совєтськими рублями, все-таки може вважатися за інтелектуалку. Щоправда, з іншого погляду – відколи влаштувалася асенізаторкою у політичному господарстві Януковича – вже не може. Бо інтелектуал, як сказано, буває ким і яким завгодно, але служкою влади, та ще й такої безпросвітної, як нинішня "українська", – не буває. Ні, звичайно, він може спробувати найнятися на службу, але далі стається одне з двох: або він залишається інтелектуалом (людиною, для якої дорожчою за все на світі є свобода її творчого висловлювання) – і тоді влада швиденько випльовує його як деструктивний для неї елемент; або він залишається обслуговувати інтереси влади, а отже, припиняє бути інтелектуалом. При цьому, "мислителів", котрі пішли на колаборацію з донецьким режимом, щоб, як вони щиро думають, скористатися державним механізмом задля блага України, я взагалі до уваги не беру: про ідіотів поговоримо іншим разом.

Закономірність


Чи є в сьогоднішній Україні інтелектуали, які б відповідали дефініції Колаковського? Безперечно: згадати хоча б таких картографічних антагоністів, як Микола Рябчук і Ярослав Грицак. А яким є їхній вплив на українське суспільство? Близьким до нуля. Згадуючи товариша Леніна, "страшно далекі вони від народу". І, як здається, далекі однаково, хоча, наскільки я розумію, Рябчук цим фактом не надто переймається, натомість Грицак раз у раз докладає зусиль, щоб наблизитися до "пересічних співгромадян". Але марно. Багаторічна культурна дискусія Грицака з Рябчуком щодо кількості Україн так і не вийшла за межі "вузького кола революціонерів". Чому?

По-перше, падіння довіри до інтелектуалів є тенденцією загальносвітовою і, ніде правди діти, заслуженою. Інтелектуали так часто в історії демонстрували свою політичну сліпоту і так наполегливо вигадували та поширювали ідеології, які мали забезпечити покращення життя вже сьогодні, а на практиці призводили до масових кровопролить завтра, що "широкі народні маси" врешті-решт просто перестали їх слухати – бодай з інстинкту самозбереження. По-друге, Україна, як завжди, може похвалитися ще й ексклюзивними особливостями. Бо якщо деінде інтелектуали, втративши політичний авторитет, усе ж таки час від часу демонструють свою впливовість в якихось інших дебатах – з приводу евтаназії, презервативів чи, навпаки, штучного запліднення, – то у нас вони опинилися в ролі класичних "зайвих людей".

Коротко невпливовість українських інтелектуалів на українське ж суспільство можна пояснити тим, що розрубаний на шматки організм взагалі мляво реагує на будь-які спроби впливу. Нарікаючи на відсутність загальноукраїнських моральних авторитетів, ми ніби й не усвідомлюємо, що в Україні з її нинішніми кордонами і складом народонаселення такі авторитети неможливі у принципі. Уявімо собі ідеального інтелектуала – відомого на всю країну, мудрого, талановитого, бездоганно порядного, не комуніста і не "бандерівця", не войовничого атеїста і не релігійного фанатика. Рано чи пізно йому доведеться оприлюднити своє бачення подальшого шляху розвитку української держави: до Москви чи до Європи? І цього вистачить, щоб котрась із половин України припинила його слухати.

Крим, Донбас
і "противсіх"


Винятком в означеному контексті (себто в контексті загальної байдужості до інтелектуалів) стала минулого року реакція "громадської думки" на заклик Оксани Забужко голосувати у другому турі президентських виборів проти всіх та на заяву Юрія Андруховича про можливість відокремлення Донбасу і Криму. Звичайно, до "всенародного обговорення" справа і тут не дійшла, але шумовиння коментарів на поверхню Інтернету спливло рекордне. Ось тільки й Андрухович, і Забужко, будучи – кожен по-своєму – авторами харизматичними, не мають нейтральних читачів, а мають або палких шанувальників, або запеклих ворогів. Відповідно, жодної нормальної дискусії в тих коментарях так і не виникло: лише осанни і прокляття.

Хоча, якщо подумати, то з чого раптом? Невже, наприклад, хтось серйозно вважає, що без заклику Оксани Забужко ті "вирішальні" 4% виборців проголосували б за Тимошенко? Це в країні, де не набереться й відсотка людей, які щось чули про сучасну українську літературу? Інша справа, що, пояснюючи вибір "противсіха" небажанням голосувати за менше зло, Забужко довела своє, м’яко кажучи, препубертатне розуміння політики, але складу зумисного інтелектуального злочину я особисто в цьому не вбачаю.

А ось у тому, як вона прокоментувала Андруховичеву кримсько-донбаську заяву, – вбачаю. Певно, всі зацікавлені пам’ятають, що Андрухович не пропонував жодних насильницьких дій, введення військового стану і тому подібних речей. Він лише припустив, що в якомусь дуже ефемерному майбутньому, коли до влади знову прийдуть умовно-помаранчеві (власне вже тому це майбутнє є ефемерним), добре було б дати мешканцям агресивно антиукраїнських регіонів можливість самостійно вирішити шляхом референдуму власну державну долю. Що в цьому антидемократичного чи епатажного? Мені, навпаки, здається, що на тлі небезпеки, яку становить для України донецька окупація, Андрухович у своїх формулюваннях був занадто коректним.

Тим часом Оксана Забужко на пряме запитання про Донбас відповіла: "Все, що я думаю про Юрине бажання за всяку ціну бути в центрі уваги, хоч би світ горів, я висловила ще 10 років тому, коли він опублікував жахливе "антикиївське" есе під назвою "Мала інтимна урбаністика"... Я спробувала йому пояснити, що український письменник – якщо він справді український письменник, а не просто гуру певної групи клакерів, – повинен би розуміти значення такої столиці, як Київ, для збереження єдності нації, і не бавитися "по приколу" в розкольницькі ігри, котрі ніколи не є безневинними. Але Юра – людина "дзеркальна", як мачуха з "Білосніжки". Він живе для того, щоб йому плескали, а всього іншого або не чує, або, почувши, ображається. Це така, досить важка, форма нарцисизму. Я не думаю, що в нього взагалі є якісь погляди, які він готовий боронити, окрім цього погляду у "своє дзеркало", яке йому каже, що "він на світі наймиліший".

Ага, то ось які аргументи, на думку Оксани Забужко, слід використовувати в дискусії, від результатів якої залежить, бути чи не бути Україні? Що ж, як доводив згаданий Лешек Колаковський, ринкова площа слова є для інтелектуалів доречнішим місцем, аніж королівський двір. Але це зовсім не означає, що й поводитися на цій площі вони мусять, як торговки чебуреками. Інакше невдовзі останні клакери почнуть їх плутати, і тоді інтелектуали в цій країні справді стануть зайвими людьми – без усіляких метафор і літературних конотацій.
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
25-02-2011, 10:42
Коментарів 0 Переглядів 1553

Теги -
загрузка...
Незавершені будівлі оточені сміттям: ЄС закриває проект модернізації КПП на кордоні, в тому числі й на Буковині

Європейський Союз згорнув програму допомоги Україні, в рамках якої він був готовий виділити 29,2 млн євро на модернізацію шести пунктів пропуску на кордоні з Румунією, Словаччиною, Угорщиною і Польщею
Популярне Коментують
• Новини
Міша на допиті і марення біженця з польської дучки. Блог Мостіпаки
Про головні події тижня, що минає - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Літній відпочинок для дітей: 5 таборів поблизу Карпат, де вашій дитині сподобається (на правах реклами)

Що може бути веселішим, ніж літо, проведене разом зі своїми однолітками у таборі відпочинку. До вашої уваги пропозиції 5 таборів літнього відпочинку для дітей
День святого Валентина: 7 ідей подарунків від магазинів у Чернівцях (на правах реклами)

Напередодні Дня святого Валентина усі закохані перебувають у пошуках найкращих подарунків для своїх половинок, намагаючись приготувати приємний сюрприз, здивувати, привернути увагу, перевірити почуття, створити романтичний настрій або зробити пам’ятний і незабутній дарунок
"Kuzenko dental studio" – сучасна стоматологія, що подбає про ваше здоров’я! (на правах реклами)

Здорові зуби – одна із запорук хорошого самопочуття. Однак багато людей нехтують візитом до стоматолога. Тому несвоєчасне виявлення проблеми призводить до руйнування зубів, які стають джерелом інфекції