Кмітливий японський постмодерніст

Харукі Муракамі давно став зіркою світовою масштабу і вважається чи не найзрозумілішим японським письменником для іноземців. Зацікавлений український читач, який знає його романи "Погоня за вівцею" і "Танцюй, танцюй, танцюй" у перекладах Івана Дзюба, тепер зможе насолодитися химерним світом "Хроніки Заводного Птаха" та "1Q84". Насолоди – якщо вам до вподоби така література – буде багато: обсяг кожної з книг наближається до тисячі сторінок.

У "Хроніці Заводного Птаха" автор розповідає історію тридцятирічного Тору Окада, який мешкає у Токіо, має сяку-таку роботу, будинок, кохану жінку і кота. Але життя чоловіка кардинально змінюється, коли зникає домашній улюбленець, а згодом і дружина Куміко. Натомість Тору знайомиться із провидицею Мальтою Кано, її сестрою Критою й сімнадцятилітньою дівчиною Меєю Касахарою, яка показує героєві місцезнаходження таємничого колодязя. Окрім того, чоловік постійно чує спів невідомого птаха, схожий на рипіння пружини. Згодом він доходить висновку, що саме цей заводний птах, "літаючи сюди-туди, насправді рухає світом", а не якийсь "незвичайний, велетенський і складний механізм", як думають інші люди.

Звільнившись з роботи, Тору весь час присвячує пошукам дружини і поволі втягується у низку фантастичних подій. Щоб зрозуміти себе, герой спускається у глибокий колодязь, який містить вхід у паралельні виміри. Сидячи там, Тору згадує знайомство з Куміко, перші роки шлюбу, пошуки роботи, втечу з сім’ї тощо. Саме там він вперше переживає і страх смерті, і радість визволення.

Поруч із основною сюжетною лінією у романі є низка додаткових історій. Кожна з них відбувалась у минулому й певним чином пов’язана із головним героєм та його пошуками зниклої дружини. Такою, зокрема, є розповідь про ветеринара з дивною плямою на щоці, як у Тору. Окремо слід згадати суперечливу постать брата Куміко – Нобору Ватая, успішного економіста, письменника, політичного діяча. Цей зовні непривабливий, ординарний, неговіркий чоловік має гострий розум і містичну владу над протилежною статтю. Від його терору потерпають не лише випадкові жінки, але й найближчі – передусім рідні сестри, які зазнають фізичного та морального насильства. Нобору Ватая чимось нагадує Змія, який ув’язнив принцесу (Куміко) в темній кімнаті. За законами жанру, визволити дівчину повинен принц, себто Тору. Але це сучасна казка: у ній герой виявляється неспроможним убити Змія, зате це вдається самій "принцесі".

Образ всесильного Нобору Ватая перегукується з героєм наступного роману Муракамі "1Q84". Тут це лідер секти "Сакігаке", якому також притаманні жорстокість, збочені сексуальні бажання і надприродні вміння. Та й гинуть вони теж однаково –від жіночої руки. Ще один спільний момент – присутність в обох романах своєрідного Гермеса на ім’я Усікава: недоглянутий, підстаркуватий і лицемірний, він виконує роль посланця можновладців, які намагаються повідомити людям свою волю.

Структурно роман "1Q84" складається з двох окремих історій, які обов’язково переплітаються наприкінці оповіді. Головні герої, Аомаме й Тенго, навчаються в одній школі. Обоє потерпають від гніту батьків та незрозумілих обов’язків. Щонеділі вони зустрічаються на вулицях міста: він – збираючи з татом абонентну плату для компанії "NHK", вона – проповідуючи "Слово Боже". Аомаме й Тенго не мають друзів ні серед однокласників, ні поза школою. Єдиним бажанням дітей є втеча від життя, нав’язаного дорослими, у нормальний світ, де живуть їхні однолітки...

Потім долі героїв складаються по-різному: Тенго викладає математику в коледжі, а на дозвіллі пише статті та редагує літературні тексти письменників-початківців. У глибині душі він мріє написати власний роман, який би став бестселером. Аомаме працює у фітнес-клубі спортивним інструктором і найманим вбивцею. Їхні життя знову перетинаються, коли Тенго доводиться переписати твір "Повітряна личинка" 17-літньої Фукаері, претендентки на літературну премію.

Центральною темою роману є релігійний фанатизм, що межує з тероризмом. За словами Муракамі, "1Q84" був написаний під враженнями від процесу над екстремістською сектою "АУМ Сінрікьо". Її члени вірили у чудеса та швидкий кінець світу. В ім’я цього вони скоїли чимало злочинів, серед яких – вбивства дітей і газова атака в токійському метро. Водночас (і вже самою назвою) автор відсилає нас до однієї з найвідоміших антиутопій у світовій літературі – роману Джорджа Орвелла "1984".
Відповідником Старшого Брата у японського письменника є карлики, які тчуть повітряну личинку і створюють людських двійників, аби захопити реальний світ.

Підсумуємо. Поєднавши публіцистичну злободенність (актуальна для Японії тема релігійного тероризму) з модними західними брендами, "магічним реалізмом" та постмодерними алюзіями на Орвелла, японський письменник досяг феноменального успіху у читачів. Можна сперечатися з приводу художньої вартості його романів, але про вартість десятків мільйонів проданих ним у цілому світі примірників нашим письменникам залишається хіба що помріяти.
Лілія ШУТЯК