Досить незвична книжка з’явилася нещодавно в українських книгарнях. Російськомовна, але видана у Празі. Гостросюжетна, але не попса. Про Михайла Ходорковського і з антипутінськими тенденціями, але не в лоба політична. Якщо натрапите, зверніть увагу: "Змова мавп" Тіни Шамрай.
Історія починається з того, що за дуже дивакуватих обставин з етапу тікає головний політичний в’язень нинішньої Росії. Його ім’я в книжці не названо, але з усього зрозуміло, що прототипом персонажа є Михайло Ходорковський. Тікає він, певна річ, без жодної надії на те, що йому може пощастити. Невблаганна логіка пригодницького жанру спрацьовує безпомильно: саме тому, що не сподівався, і пощастить. У своїх перебіжках різними маловідомими сучасним українцям забайкальськими територіями (але насправді зовсім нам не чужими, про що нагадує і специфічна мова місцевих жителів, адже участь українців у "колонізації" тих країв не така й маленька) літературний двійник Ходорковського зустрічає несподівано багато тих, хто йому співчуває, хоче допомогти і допомагає, попри всі ризики та підозри – тобто людей, які й самі хочуть виявити більше гідності, ніж звикли це робити в буденному житті.
До речі, головний помічник утікача – українець на прізвище Саєнко. Вибагливого читача має потішити, що його образ позбавлений "малоросійської карикатурності". Інший ключовий "спільник олігарха" – не надто виписаний у сучасній літературі образ правозахисника. Людина, яку за її активність на користь громади часом вважають несповна розуму.
Одне слово, крім гостросюжетної інтриги (чи не спіймають колишнього олігарха і що взагалі з ним буде?), у "Змові мавп" наявний елемент соціальної критики, який для українського читача актуальний не менше, ніж для російського. Адже нібито мимохідь Тіна Шамрай показує такі важливі й сумні речі, як суспільний страх і байдужість перед насиллям авторитарної влади, несвобода і брехня у ЗМІ, ксенофобія, всеохопне павутиння корупції, загальна некомфортність побудови суспільства, особливо відчутна тим, хто хоче жити більш самостійно, сам відповідати за себе. Ще півтора року тому багато хто серед української "читацької аудиторії" вважав, що ми в цих питаннях перебуваємо на іншому щаблі суспільної еволюції, ніж Росія. Чи так само можна бути впевненим у цьому нині?
Пригоди, біг (він тут виступає як філософськи наповнене поняття), а ще цікаві, незвичайні, непогано описані краєвиди та загалом екзотична географія становлять динамічну основу письма у книжці "Змова мавп". Хоча є в ній і більш статичний, розумовий елемент. Це – досить часті і тривалі роздуми головного персонажа. Роздуми про життя, відповідальність дорослої людини за себе і за інших, про моральний вибір та інші супутні теми, які неодмінно виникають за таких обставин. Ці частини тексту могли би займати менше місця, що поза сумнівами позитивно вплинуло б на його стрункість та, мабуть, і читабельність. Але, з іншого боку, без таких медитацій важче було б зрозуміти героя книги та його часто несподівані й загадково мотивовані вчинки.
У будь-якому разі перед нами – не вузько політична книжка про те, "як погано жити за Путіна", а один із представників не надто очікуваного і не дуже добре знаного в нас пласту сучасної російської літератури. Того, що продовжує традиції "замисленого" і досить реалістичного письма. Того, який буде для вітчизняного читача щонайменш пізнавальним.
