Інтелектуальна етносистема, потужна етномашина, гурт, що грає козацький рок – ось кілька з усталених визначень, які не перший рік супроводжують відому українську формацію "Гайдамаки". Шлях до визнання музичних "воїнів світла" був тернистим, але не даремним: нині їх добре знають вдома і за кордоном, вони бажані гості і в Європі, і в Америці. Заснований 1993 року (тоді ще під назвою "Актус"), гурт згодом засвітився на численних відомих у світі фестивалях, ділив сцену з Гораном Бреговичем, Еміром Кустурицею та його "The No Smoking Orchestra", "Gogol Bordello", "Asian Dub Fundation" і багатьма іншими "монстрами" world music. У творчому доробку має шість альбомів і сьогодні працює у Польщі над сьомим. Що музиканти готують своїм прихильникам, кого вважають героями України, що потрібно робити для підняття рівня культури в країні – на ці та інші теми спілкуємося з ватажком "Гайдамаків" Олександром ЯРМОЛОЮ.

– Відомо, що ви тепер працюєте над альбомом, який складатиметься переважно з кавер-версій зарубіжних виконавців. Чи не означає це, що нові "гайдамацькі" пісні пишуться важко?

– Інформація про так званий кавер-альбом трохи неправильна. У нас готові до запису 20 пісень, з яких 8 "каверів" і 12 наших власних. Причому, одна з них саме так і називається – "Гайдамацька". Ми, напевно, не будемо видавати в Україні всі "кавери". Може, додамо один-два, як бонус до українського альбому. А кавер-альбом – це ідея нашого німецького продюсера для закордонних релізів, як міст між нами та публікою, що не розуміє української. Ми плануємо записати у студії всі пісні і потім комбінувати з них альбом у різних країнах. Адже для окремого альбому достатньо дванадцяти пісень.

– За яким принципом відбиралися гурти і пісні для кавер-версій?

– За тим принципом, щоб виконавець, на пісню якого зробили "кавер", подобався усім членам гурту і займав видатну позицію в історії рок-н-ролу.

– Коли орієнтовно новий альбом побачить світ? Чи має він робочу назву?

– Орієнтовно восени 2011 року. Робоча назва "Faith & Fight" (Віра та Боротьба).

– Ви знайомі з Еміром Кустурицею. Як він ставиться до вашого гурту?

– Емір ставиться до гурту із симпатією, але не є близьким другом когось із "Гайдамаків". Ми більше знаходимо спільну мову з його дочкою Дуне, сином Стрибором та давнім другом, вокалістом "The No Smoking Orchestra" Нелле.

– В одній із пісень ви використовуєте звуковий фрагмент фільму "Тіні забутих предків". Наскільки близька вам творчість Івана Миколайчука?

– Іван є героєм України, він назавжди увійшов у спільний пантеон з Василем Стусом, Сергієм Параджановим, Володимиром Івасюком та іншими українськими митцями, які творили і зазнавали переслідувань у часи радянської окупації.

– Які книги та фільми зачепили вас останнім часом? Що порадите почитати і подивитися своїм шанувальникам, яких точно не бракує і серед читачів нашої газети?

– Напевно, прочитати всі твори Достоєвського, "Сто років самотності" Гарсія Маркеса, вірші Тараса Шевченка та Лесі Українки. Це хрестоматія. Але є безліч інших класних письменників та поетів на будь-який смак. Головне – читати. Із сучасних вітчизняних авторів можу порадити Прохаська, Андруховича, Галину Пагутяк, Даниленка, кілька антологій сучасної української прози, якщо знайдете. Подивитись – усі фільми Параджанова і решту шедеврів українського поетичного кіно, фільми Пазоліні, Антоніоні, Шванкмаєра, Кустуриці, Стелінга, Херцога. З новіших мені останнім часом подобаються фільми молодого німецько-турецького режисера Фатіха Акіна.

– Як ви оцінюєте нинішній стан культури в Україні? І що потрібно змінити, щоби покращити ситуацію?

– Стан культури в Україні дуже поганий. Навіть на тлі загальносвітової культурної кризи. Це все наслідок "совка", культурного геноциду, який здійснював тоталітарний режим, аби знищити усю інтелігенцію та ініціативних людей, а залишити слухняну, покірну масу, нездатну на особистий прояв. Важко очікувати чогось великого від наступних поколінь тієї маси. Без кількості не буває якості. Тому тим митцям, які все ж з’являються, дуже важко творити на рівні представників демократичних суспільств. Та ще й комерція є новою великою спокусою… Щоб поліпшити ситуацію, треба просто нам усім навчитися поважати та цінувати небагатьох митців, які є, особливо – тих, хто створює некомерційні речі. Підтримувати їх. У випадку рок-груп просто приходити на концерти до клубів і купувати квиток. Тоді й артистів буде більше, і кількість обов’язково переросте у якість.

– Якби довелося перетнутися з міністром культури України, чи знайшли б ви про що поговорити?

– Я не знаю, хто це, і сподіваюся, що він не надовго. Підозрюю, що тема культури знаходиться поза межами його компетенції.

– Чи поділяєте думку, озвучену, наприклад, Юрієм Андруховичем, щодо можливого відокремлення частини України?

– Ні, не поділяю. Нині Схід і Захід України, з огляду на дуже різне історичне минуле, справді сильно відрізняються. Але я впевнений, що влада, яка прийде не заради досягнення власних цілей, а насправді здійснюватиме реформи, які перетворять Україну на самостійну правову європейську державу, пропагуватиме демократичні цінності, перевагу моралі над силою, розвиватиме середній клас як основу стабільного суспільства та поборе корупцію, – така влада швидко об’єднає в один народ усіх громадян України, незалежно від національності та мови. Мовне питання тоді вирішиться на користь української саме по собі, бо в незалежній державі природно переможе своя, а не мова колонізатора. Але для цього потрібна нарешті така влада.

– Чи не зменшився до вас інтерес зарубіжного слухача у зв’язку з останніми політичними подіями в Україні?

– Діаспора, на мій погляд, дещо пасивно бере участь у вирішенні наших політичних проблем. Звичайно, це насамперед наші власні державні проблеми, але ми всі є українцями, і доля України – наша спільна справа. Щодо німців, шведів чи поляків, то те, що відбувається у нас в державі, справді не їхня проблема, і нам треба самим навчитися це вирішувати.

– Що побажаєте читачам "Трохи Культури" і всім нам загалом?

– Не розчаровуватись у майбутньому. Навчитися нарешті народній єдності. Зрозуміти, що у всіх українців – східних, західних, україномовних, російськомовних – є один спільний ворог. Це – стара корумпована політична система. Створити разом таку політичну силу, яка розвиватиме та єднатиме суспільство, а не стримуватиме його розвиток. Слава Україні!
Тарас ПІЦ