Нам залишився блюз

Доки я ламав собі голову, вишукуючи інформаційний привід для чергової статті з історії рок-музики, життя, на жаль, саме підкинуло подію, обійти яку неможливо: помер Гері Мур. Звісно, більшість мешканців рок-Олімпу давно досягла пенсійного віку, і подібні новини, хоч як прикро, дедалі частішатимуть. Але в цьому випадку все-таки йдеться про неочікувану смерть. Гітаристові було лише 58 з половиною років. Навіть за мірками нашого (не кажучи про британське) законодавства містер Мур мав би ще попрацювати як мінімум півтора року. Та чекати на чесно зароблений відпочинок не захотіло його серце…

Походження Гері Мура, як для представника його професії, було досить незвичним: він народився в столиці Північної Ірландії – Белфасті, яка, наскільки пригадую, більше "не видала" жодного відомого рок-музиканта. І взагалі весь Ірландський острів, на відміну від сусіднього, з погляду класичного року виглядає дуже бідно. Можна хіба що пригадати ще Філа Лайнотта, та й той був ірландцем лише на половину.

Гері втік із батьківського дому напередодні початку "Неприємностей" – кривавих сутичок між католиками і протестантами, що почалися в Белфасті наприкінці 1960-х. Хоч він і грав на гітарі з восьми років, а у чотирнадцять уже мав власну "електрику", підкорювати столицю світового року Лондон було ще зарано, тож хлопець вирішив перебратись до ближчого Дубліна. Вмінь Мура сповна вистачило, щоби басист Брендан Шилдс запросив його до своєї нової групи Skid Row, яка грала важкий блюз у стилі The Cream. Вокалістом у них був згаданий вище Філ Лайнотт, і 1969 року гурт у цьому складі випустив свій перший сингл, після чого фронтмен пішов, зібравши власну команду – Thin Lizzy.

Замінити Лайнотта (не полишаючи соло гітари) наважився Мур, і Skid Row встигли записати ще два лонгплеї, після чого розпались. До речі, 1987 року Гері продав назву гурту американським глем-рокерам за 35 тисяч фунтів, чим викликав велике незадоволення Брендана Шилдса, на якого їхня музика не справила враження. Проте "янкі" заробили все-таки своїх кілька мільйонів доларів, ставши відомими саме під цією назвою.

1973 року гітарист заснував Gary Moore Band і записав єдину для цієї формації платівку "Grinding Stone" (точильний камінь), об який Гері, так би мовити, продовжив відточувати свою майстерність. Тоді він своєрідно наслідував манеру Джефа Бека, але вже за кілька років Мур знайшов власний, пронизливий і водночас дуже ліричний стиль, що в підсумку і приніс йому визнання.

У другій половині 1970-х Гері кілька разів приходив до Thin Lizzy, щоби щоразу залишати їх заради проекту Colosseum II. Врешті-решт весь цей рейвах зі змінами груп йому набрид, і він зайнявся сольною творчістю, записавши 1979 року чудову платівку "Back On The Streets". Пісня з альбому "Parisienne Walkways" потрапила до UK Top-10 і назавжди прописалась у концертних "сет-листах" гітариста.

Стабільно, раз на два роки, видаючи наступні платівки, Мур регулярно запрошував до себе відомих музикантів. Крім давнього кумпля Лайнотта, у гітариста засвітились Йен Пейс із Deep Purple, Джиммі Бейн із Rainbow, Ніл Мюррей з Whitesnake і більша частина гурту Оззі Озборна – Дон Ейрі, Томмі Олдрідж і Боб Дейзлі. Попри участь цих зірок, лише 1985 року Муру вдалося повторити і перевершити успіх дебюту з платівкою "Run For Cover", на якій співали Гленн Хьюз і Філ Лайнотт. Ця робота дала рок-світу такі хіти, як "Out In The Fields" і, особливо, "Empty Rooms", на якій Гері вкотре продемонстрував ще й свій вокальний талант.

Упродовж усіх цих років стиль Мура можна було визначити як "класичний рок із домішками блюзу", але все змінилося з виходом 1990 року найбільш відомої платівки Гері "Still Got The Blues", на якій гітарист остаточно взяв курс на "музику хороших людей, яким погано". Однойменна пісня вмить стала трансатлантичним хітом. Навіть на дискотеках конаючого СРСР її невтомно крутили як "найкласніший мєдляк". Відтоді і до самої смерті Гері Мур невтомно розробляв блюзову жилу, час від часу трохи відхиляючись у бік естради ("Dark Days In Paradise", 1997) чи електроніки ("A Different Beat", 1999), і встиг записати ще сім студійних альбомів.

Двічі грав гітарист і в Україні. Вперше – у червні 2007 року в столичному палаці "Україна", вдруге – проїхавшись із міні-туром Києвом, Харковом, Дніпропетровськом та Одесою в жовтні минулого року. На жаль, "сет-лист" цих виступів був ідентичним і побудованим переважно на піснях 1980-х. Публіка, яка розраховувала на трохи інший репертуар, прийняла його не надто тепло.

Останнім, що побачив у житті Гері Мур, став номер у готелі "Кемпінскі" в іспанському курортному містечку Естепона. 6 лютого 2011 року музикант помер від серцевого нападу. Іспанська жовта преса, посилаючись на одного з лікарів, стверджує, що напад спричинив кокаїновий "передоз". Натомість друзі Гері запевняють, що останні три місяці він був "у зав’язці" після курсу в реабілітаційній клініці. Чи склав таким чином Гері Мур сумне товариство своєму другові Філу Лайнотту, який теж пішов через наркотики, залишається нез’ясованим, але ймовірним. Зрештою, це його особиста справа. Головне ж, хоч це й прозвучить егоїстично, – що музика Гері для тисяч слухачів точно мала і має наркотичний, але водночас виразно лікувальний ефект. І, можливо, десь там, де він тепер перебуває, її автор також "кайфує" від цього.
Дмитро АНТОНЮК