Хмельницький гурт "Безодня" бере початок від березня 2005 року, коли двом безнадійно закоханим у музику хлопцям спало на думку втілити в життя спільну мрію, а саме – творити і бути почутими. Їх звали Олександр Банашко (гітара, вокал) та Михайло Мельник (гітара). Після кількох змін у колективі та численних виступів у Хмельницькому, наприкінці 2006-го хлопці записали демо-пісні "Загублені люди" та "Не забувай". Ці дві пісні, а також концертні записи швидко розійшлися містом та за його межами. Далі – успішні виступи на відповідальних фестивалях "Тарас Бульба", "Нівроку!" та "Висадка", перше місце на "Червоній Руті". 2007 року записали дебютний альбом "Не Мовчи!", який через проблеми з видавничими лейблами вдалося видати лише через рік. 2008-го знову брали участь у різноманітних фестах, де ділили сцену з відомими гуртами "Тол", "Анна", "Фліт", "Димна Суміш". 2010 року видали кліп "Сила води", а сама пісня активно ротувалася на провідних радіостанціях України. Нині музиканти працюють у такому складі: Олександр Банашко – вокал, Сергій Костюк – гітара, Микола Тимченко – бас та Володимир Домбровський – барабани.
Із суто музичного погляду цю формацію можна порівнювати з такими світовими "китами", як "Nirvana" та "Papa Roach", тож не дивно, що кавер-версії пісень цих гуртів є у репертуарі молодих хмельничан. Але це другорядне. Головне – що пісні колективу звучать не як жалюгідні кальки з відомих західних взірців, а як цілком оригінальні твори альтернативної музики, зроблені в Україні і розраховані передусім на українського слухача. А тепер – невеличка розмова з лідером гурту Сашком Банашком.
– Яким був минулий рік для "Безодні"?
– Загалом непоганим. Але почався він з того, що, на жаль, у нас відбулися зміни у складі. Довелося брати нового гітариста і вчити його новій програмі. Зрештою, мабуть, усе вийшло на краще. А ще на початку 2010 року ми презентували наше дебютне відео – кліп "Сила води". Потім гарно погастролювали Україною з групою "Карна", яка розкручувала свій другий альбом. Написали багато нових пісень. Так що загалом рік був для нас непоганим, але, гадаю, 2011-й буде ще кращим.
– З Хмельницького походить добре відома група "Моторолла", якій для того, щоби бути на хвилі популярності, постійно доводиться їздити до Києва. Чи можете ви, займаючись творчим процесом у Хмельницькому, досягнути чогось у царині альтернативної музики?
– Ми творимо у Хмельницькому, так само, як і "Моторолла". Але їхній фронтмен Сєня Присяжний довший час працював у Києві. А зірками ж вони стали не відразу. Їм уже, дай Боже ще раз так, 16 років, а нам – лише 5, тому, гадаю, у нас все попереду. У Хмельницькому, до речі, ми рідко даємо концерти і, якщо чесно, не дуже полюбляємо виступати в нашому місті, незважаючи на те, що наші концерти проходять круто й аншлагово. Хочеться, щоб рідна аудиторія встигала засумувати за нами, тому й виступаємо рідко. У нас багато концертів по Україні.
– Основна тематика ваших пісень – усілякі природні стихії?
– Не сказав би. Є, звісно, декілька пісень, наприклад, "Сила води", але до води вона стосунку не має: цей образ означає силу людських почуттів, силу кохання. Тематика наших пісень дуже різноманітна: це і душевний стан людини, і якісь соціальні речі. Одне слово, від кохання і до політики.
– До речі, про кохання. Напевно, тобі відомо, що зіркова парочка Авріл Лавін та співак гурту Sum 41 Дерек Віблі розійшлася?
– Шкода, гарна була пара…
– Пригадуючи твої почуття до вокалістки чернівецького гурту "Кремп" Лілії Мельник: не боїшся, що історія може повторитися?
– Звичайно, не боюся. Хочу сказати, що у нас не роман, а серйозні стосунки, які, слава Богу, продовжуються вже рік, і я в наших стосунках впевнений. Не хочу зарікатися. Не знаю, що там буде у майбутньому, але такі приклади, коли зірки весь час сходяться-розходяться, – не для нас. Вони – зірки, у них і життя, і стосунки зовсім інші.
– А коли ти зрозумів, що Ліля для тебе не така, як всі інші дівчата?
– Я це зрозумів ще тоді, коли ми навіть не були знайомі. 2007 року ми разом виступали у фіналі "Червоної Рути" у Києві, де "Кремп" посів друге місце. Тоді, щойно я побачив її на сцені, мені все стало зрозуміло.
– Які книжки та фільми впливають на тебе?
– Якщо чесно, читати трішечки припинив. Активно цим займався минулі роки три, а зараз зробив для себе невеличку паузу, бо відчув, що вона мені потрібна. Фільми дуже люблю з Мелом Гібсоном, як і його режисерські роботи. Та останнім часом і їх не дивлюся, тому що весь вільний час забирає серіал "Сопрано". Ніколи в житті не дивився серіалів, але цей чомусь дуже подобається.
– Після виходу кілька років тому диску "Не мовчи!" другого альбому від вас так досі й немає. У чому причина?
– Планували закінчити роботу в студії наприкінці 2010 року – не вийшло. Передусім цей процес гальмують часті зміни складу. Один гітарист просто від нас пішов, другий поїхав жити у США. Та ще й фінансова складова накульгує. Хочеться, щоби другий альбом був на кілька сходинок вищим, ніж перший, а це у наш час коштує недешево. Матеріал до нового альбому вже давно готовий, але саме з цих причин його досі немає.
Тарас ПІЦ
