Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Перечитуючи з сумної нагоди спомини Михайлини Коцюбинської, я знову поринула у світ дивовижно світлої Людини, спілкування з якою завжди було простим, безпосереднім, а водночас давало відчуття вишуканого та витонченого. Кільканадцять років тому, вперше публікуючи довгу, п’ятдесятисторінкову розмову з Пані Михайлиною, ми з Богумілою Бердиховською винесли в заголовок її слова: "Я зазнала у житті стільки добра…", які віддзеркалювали Світло цієї людини. Мало хто зумів би так сказати про умови, в яких Михайлині Коцюбинській довелося прожити більшість свого життя. Адже мартирологічний дискурс нав’язує інші поняття.

Вона уникала пафосу, надмірності, надто високих слів – її музичне вухо відчувало, мабуть, кожен дисонанс. Прощаючись із Михайлиною, не хочеться взяти фальшивої ноти, та голос мимоволі не дотягує до властивого їй невимушеного і так невимовно високого тону. Не можу не висловити свого відчуття: сучасники недооцінюють її значення в українській історії та культурі ХХ століття.

Як близька родичка вписаного в офіційний канон класика української літератури, як член КПРС, як наукова співробітниця "кузні соціалістичних кадрів" – Інституту літератури АН УРСР, Михайлина Коцюбинська могла належати до радянського істеблішменту. Натомість належала до вузького кола інакодумців, зазвичай охоплюваних надто розмитим поняттям "шістдесятництва". Коли 1966 року її виключали з партії, вона сказала: "Якщо доводиться вибирати між ідеалами та партквитком, то я лишаю ідеали собі, а вам віддам партквиток".

Повертаючись до цієї події 30 років по тому, вона згадувала, що почувалася тоді щасливою і вільною, хоча цілком усвідомлювала, що позбутися партквитка означає втратити будь-який шанс на більш-менш спокійне життя. Вона свідомо обрала цей шлях протистояння тоталітарній системі. 1972 року, після хвилі арештів української інтелігенції, прийшов час випробування. Їй запропонували звернутися з проханням: "нехай мине ця чаша мене". Маючи багато подібних прикладів довкола себе і розуміючи, що ризикує найдорожчим, адже самотньо виховувала дитину, вона не похитнулася. Упродовж років день у день "треба було жити, працювати, підтримувати одне одного і не втратити себе".

Не втратити себе. Це універсальне завдання є нелегким, незалежно від того, в яку добу довелося жити. Але в тоталітарній державі, в атмосфері зумовленого страхом паралічу людських почуттів, "прямостояння", про яке пише Михайлина Коцюбинська, вимагало чогось більшого, ніж звичайна сила духу і волі. Солідарність з ув’язненими та їхніми родинами вимагала, безумовно, відваги, але й означала щоденну активну дію – передовсім як прояв пам’яті, а вже через прояв цієї позитивної позиції – спротив. Її улюбленим жанром "прямостояння" стало листування з ув’язненими. І в цьому вона виявилася неповторною та неперевершеною. З мандрівок Україною та європейськими республіками СРСР Михайлина Коцюбинська надсилала в’язням концтаборів листівки з краєвидами відвіданих місць, у яких описувала свої враження від побаченого. Для адресатів це був той "клаптик синього неба", якого не змогла їх позбавити найжорсткіша цензура.

У часи незалежності вона залишилася такою ж звичайно-надзвичайною, як і в минулій епосі: завжди вміла відрізняти важливе, від того, що завтра не матиме значення. Поточну політику – "злободенність" – вона трактувала в прямому сенсі цього слова, хоча не жила відстороненим життям: через багато років після декларації незалежності вона не завагалася, критикуючи еліту, застосувати вислів Стуса про "вічно ембріонну Україну", водночас наголошуючи: "це – моя країна". Вона була відкритою до Іншого, органічно не сприймала будь-яких проявів нетерпимості, яку із вродженою делікатністю називала "одноклітинністю".

Михайлина Коцюбинська була своєрідною аркою: близько знайома завдяки своєму походженню з поколінням "Розстріляного відродження", вона поєднувала роз’єднані фізичним знищенням та репресіями два покоління. Не згадуватиму тут найближчого їй Бориса Антоненка-Давидовича чи Григорія Кочура, ані відомих сучасному читачеві в різних іпостасях Тичину, Рильського чи Бажана. Зупинюся на Надії Суровцовій. Порівнюю свої київські записки з 1989 року, присвячені Пані Михайлині, з її спомином про Суровцову: "Перед тобою людина мудра і на диво молода душею. Людина, яку хочеться "читати", мов цікаву книжку, – бери, запам’ятовуй, учись, якщо здатен…". Суровцова – діячка доби Української революції, яка 1925 року повернулася з еміграції на хвилі захоплення політикою коренізації і майже відразу була на 27 років позбавлена волі. Після звільнення жила в Умані, де її домівка стала меккою для тих, хто цінував справжнє спілкування. Читаючи цей спогад про Надію Суровцову, неможливо позбутися враження духовної спорідненості, подібності ролей, які відіграли ці жінки в історії України ХХ століття.

Михайлина Коцюбинська була блискучим літературознавцем, авторкою етюдів про Шевченка та чи не єдиної української монографії, присвяченої листуванню як окремому художньому жанрові, а не просто документові доби. Її здатність осмислювати різні явища культури в категоріях художності була, на мою думку, фундаментом, на якому вона творила саму себе.

Вона була Редакторкою, яка зі зразковою дбайливістю видала усі віднайдені твори Василя Стуса, що вже саме по собі вартує пам’ятника. Вона підготувала до друку також надзвичайно цікаве листування В’ячеслава Чорновола. Вона здійснила, здається, неможливе: саме їхні твори та листи били рекорди за кількістю вилучень. Як учасниця дисидентського руху і як редакторка вона зуміла донести до читача найголовніші тексти і контексти шістдесятників – від "Інтернаціоналізму чи русифікації" Івана Дзюби до нещодавно виданих творів Мирослава Мариновича.

Михайлина Коцюбинська була не лише свідком своєї епохи, що залишив надзвичайної ваги спогади та твори. Вона залишила найбільш дорогоцінний спадок – подарований нам приклад власного життя.
Оля ГНАТЮК
Рейтинг:
(голосів: 1)
17-01-2011, 15:03
Коментарів 0 Переглядів 1221

Теги -
загрузка...
У Чернівцях група мешканців заблокувала депутатам міськради вихід із сесійної зали
Люди обурені ухваленою міськрадою програмою "Комфортне місто", з якої депутат Ковалюк вилучив фінансування низки об’єктів
Популярне Коментують
• Новини
Міша на допиті і марення біженця з польської дучки. Блог Мостіпаки
Про головні події тижня, що минає - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
5 медичних центрів у Чернівцях з якісними діагностикою, лікуванням та профілактикою (на правах реклами)

Пропонуємо Вам 5 медичних центрів у Чернівцях, де Вас якісно обстежать, призначать відповідне лікування або профілактику виявлених захворювань.
Літній відпочинок для дітей: 5 таборів поблизу Карпат, де вашій дитині сподобається (на правах реклами)

Що може бути веселішим, ніж літо, проведене разом зі своїми однолітками у таборі відпочинку. До вашої уваги пропозиції 5 таборів літнього відпочинку для дітей
День святого Валентина: 7 ідей подарунків від магазинів у Чернівцях (на правах реклами)

Напередодні Дня святого Валентина усі закохані перебувають у пошуках найкращих подарунків для своїх половинок, намагаючись приготувати приємний сюрприз, здивувати, привернути увагу, перевірити почуття, створити романтичний настрій або зробити пам’ятний і незабутній дарунок