На сцені чернівецького музичного пабу стоїть 29-літній грузинський музикант БекБексон. Тримає гітару із вбудованим маленьким мікрофоном. Музикант починає водити по струнах то смичком, то… викруткою. За мить стає на коліна, прикладає до гітари сопілку і грає на ній. А глядачі чують крики дельфінів, спів пташки, сміх чоловіка голоси химер…

Щоби створити такі унікальні звуки, БекБексон експериментує з гітарою з 11-ти років. Музиканта називають людиною-оркестром. У Чернівцях БекБексон виступив разом зі своєю сестрою Атіною, яка співала грузинські пісні.
Музикант живе у курортному містечку Батумі. Зараз у нього музичний тур. Феномен його концертів у тому, що слухають його і пенсіонери, і молодь.

"Це якась незбагненна імпровізація"

Наразі кореспондент "МБ" поспілкувалася із БекБексоном про те, як народжується оригінальне звучання гітари і, власне, про його унікальні інструменти.

– У вашій гітарі, здається, заховалися найпрекрасніші звуки світу…

– Моя музика – це те, як я відчуваю світ. Я нічого навіть не намагаюся вигадувати. Це якась незбагненна імпровізація.

– Грати смичком на гітарі... Як у вас виникла така ідея?

– У мого брата у майстерні на стіні висів смичок. Я побачив його, взяв і почав експериментувати.

– У вас є унікальна гітара, яку зробив ваш батько-ювелір.

– О, я зараз не граю на цій гітарі. Вона у ремонті, так багато відіграв на ній (усміхається, – ред.). Справді, її мені зробив батько ще 1996 року. Там є спеціальні датчики, вбудований мікрофон тощо… Однак для мене ця гітара унікальна тим, що вона зроблена руками батька. І в цій, і в іншій гітарах для мене головне, щоби їхнє звучання не було схожим на звучання інших інструментів.

– Є інструмент, який ви самі вигадали для винайдення отаких неповторних звуків?

– Так, є така гітара. Вона не схожа на інші інструменти. Я зробив ескізи, а мою ідею втілив у життя майстер зі Львова. Це тендітна, тонка гітара, вона дарує особливе звучання.
Експерименти з гітарами – це можливість знайти потрібний звук. Я щодня шукаю унікальні акорди, адже у світі багато гітаристів, а я хочу дарувати глядачам щось нове. Саме тому я торкаюся струн і намагаюся відтворити крики дельфіна, спів пташки…

– Коли ви граєте, здається, розповідаєте про пережите.

– Так, я показую той світ, який мене оточує. Відверто розповідаю враження від пережитого, побаченого. Всі мої мелодії і звучання ллються з душі.

"Записав трек
на гітарі прабабусі"

– Щоби експериментувати, потрібно вивчити і класичне володіння гітарою.

– Я закінчив музичний коледж і справді починав із класики. Але вже у коледжі захопився роком, наступна стадія – це і були експерименти.

– Ви живете у Батумі. Як часто виступаєте там?

– Поки що у нас немає такого клубу, де можна було б організовувати постійні виступи. У нас це лише розвивається. Однак я багато виступаю в Україні та Росії.

– Ще до закордонних гастролей у рідному містечку виступали посеред вулиці?

– О так, це дуже гарно – грати на вулиці. Тим більше, у нас курортне містечко. Я починав із виступів на вулиці.

– Музика – це ваш стиль життя.

– Так, я граю з 11-ти років. Якось у підвалі свого дядька знайшов гітару. На ній була одна струна, але я все одно почав грати, вслухатися у звучання. Я слухав ту одну струну і зрозумів, що гратиму усе життя. Потім батько навчив мене декількох простих акордів і зробив унікальну гітару…

– Коли ви граєте, на сцені співає ваша сестра Атіна. Вона розповіла, що гітаристкою була ще ваша прабабуся.

– Вона була дуже цікавою. Виступала у селі і навчала людей. У мене є її гітара, цьому інструментові приблизно шість десятиліть. Я навіть на тій гітарі записав у студії музичний трек.

– Виходить, у кожного інструмента ще й своя історія.

– Я навіть розповім вам ще одну історію. Випадково натрапив на гітару, якій понад 150 років. Я відразу придбав її. На гітарі є напис, і нині я намагаюся з’ясувати її походження. Грати на цьому інструменті неможливо, але я шаную його… Отакий мій світ музики і любові до її звучань та інструментів. 
Валерія Чорней