Пауль Целан як культурний капітал

23 листопада минуло 90 років з дня народження Пауля Целана. За сучасними мірками тривалості життя у розвинених країнах Європи – не така вже й висока цифра. Себто теоретично він міг би ще жити, і таке припущення не належить до сфери чогось неймовірного. Проте минуло вже 40 років відтоді, як його не стало серед живих.
За цей час поетична слава Целана невпинно зростала. Нині він, безумовно, є найвидатнішою фігурою у повоєнній німецькій ліриці, а може, й найбільшим поетом світової літератури другої половини ХХ століття. Але чи існують в естетичній сфері чіткі критерії, які дозволяли б виміряти масштаби таланту чи значення поетичного генія для культурної свідомості людства? Якщо виходити із суто наукових засад, до таких критеріїв могли б належати кількість присвяченої йому літератури (а вона вже заледве піддається огляду), кількість посилань на його творчість у різних галузях гуманітаристики (літературознавстві, філософії, культурології), присутність його текстів в інтертекстуальному просторі сучасної світової культури. За цими ознаками Целан явно випередив усіх своїх сучасників, навіть тих, кому було присуджено Нобелівські премії. І все-таки його не можна вважати популярним поетом, оскільки він ніколи не мав та й навряд чи коли-небудь матиме масового читача.

Целан – і це потрібно чесно визнати, якщо ми хочемо об’єктивно визначити його місце й роль у сучасній літературній еволюції, – це поет інтелектуалів, позаяк у ті глибини, які відкриваються в його поезіях, наважиться зануритися далеко не кожен, у всякому разі аж ніяк не "пересічний споживач" духовної продукції. І це стосується не тільки України, де активна рецепція його творчості гальмується багатьма чинниками – починаючи від мовного бар’єру, кричущої бездуховності нинішнього українського суспільства, що наростає катастрофічними темпами, – аж до вилучення нинішнім міністром освіти творчості Целана з програми середньої школи, де на основі "Фуги смерті" та інших поезій ще донедавна обговорювали літературне втілення болісної теми Голокосту. У країнах німецької мови Целана так само читають переважно високоосвічені люди, бо більшість населення там також надає перевагу доступнішій лектурі, яка не вимагає для свого розуміння неодмінного знання численних коментарів та інтерпретацій.
Однак Целан давно вже став культовим автором для читачів, які шукають у літературі не просто розваги чи реалістичне відтворення життя "у формах самого життя", а передусім моделювання паралельної дійсності під знаком невпинних духовних пошуків у рількевському "єднанні зі світом і людьми". У промові з нагоди отримання Бюхнерівської літературної премії Целан сформулював свої поетичні принципи, вдаючись до поняття меридіану, який становить собою "щось нематеріальне, але земне, террестричне, щось колоподібне, що через обидва полюси повертається саме до себе і притому – як це не смішно – навіть перетинає троп(ік)и".

Останнє слово є елементом словесної гри, оскільки "Tropen" у німецькій мові має значення і тропіків, і тропів як сукупності образно-поетичних фігур, отож целанівський меридіан є тут не лише географічним, але й поетологічним поняттям, що обіймає у сконцентрованому вигляді весь масив світової культури, все багатство її барв і звуків, весь арсенал її художніх засобів і форм. Після Освенціма німецька мова, в тому числі й поетична, була девальвована, вона лежала розпластана у багнюці нацистських кліше й пропагандистських гасел, тому Целан поклав своїм завданням створити для німецької поезії нову метамову, яка була б не суб’єктивним виверженням сентиментів та емоцій, а метафізичним осмисленням усього того, "що трапилося" (поет свідомо уникав слова "Голокост", вважаючи його давньогрецьке етимологічне значення надто метафоричним). Тому його поезію потрібно не просто читати, а буквально "транскрибувати" кожен її рядок, кожне слово й кожен склад, оскільки все це в нього наснажене глибоким сенсом.

Поняття меридіану, яке втілювало для Целана передусім принцип перманентного діалогу різних культур, стало вербальною емблемою Першого міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, що відбувся на початку вересня цього року в Чернівцях. Він зібрав провідних поетів з Німеччини, Австрії, Швейцарії та України, багато з яких давно знають і люблять творчість Целана. Завдяки відомій німецькій спеціалістці з творчості поета, упорядниці багатьох його книг Барбарі Відеманн у рамках фестивалю відбулася презентація унікального книжкового видання – листування Целана з другом юності Густавом Хомедом, якого чимало чернівчан ще добре пам’ятають. Неабияке зацікавлення фестивальної публіки викликав також присвячений Целанові перформенс "Пісок із урн", здійснений Незалежною Театральною Лабораторією під керівництвом Олега Мельничука. До речі, 28 жовтня цю авангардистську виставу, витриману в дусі експериментальної естетики французького режисера Антонена Арто, було повторено як одну з акцій організованої Австрійською бібліотекою культурної програми "Австрія читає". Таким чином, Чернівці також гідно долучилися до відзначення поетового ювілею, причому не просто черговим доморощеним заходом, а цілою низкою культурних акцій, які могли б зробити честь навіть столиці.
Але все одно наше місто ще в боргу перед Целаном. Багато років на різних рівнях ведуть розмови про необхідність заснування в Чернівцях поетового музею. Я невпевений, що це має бути саме музей – адже наявні нині в нас літературні музеї аж ніяк не можуть похвалитися надмірною цікавістю до себе ні у самих чернівчан, ні у гостей нашого міста. Очевидно, що тут потрібно було б знайти якусь сучаснішу форму, скажімо, Літературний дім Пауля Целана, який міг би стати центром дослідження й популяризації не тільки його творчості, але й всієї німецькомовної або й ширше – мультинаціональної – літератури Буковини. У багатьох європейських містах такі літературні доми вже стали звичними, хоча часто-густо там і не було такої щільної концентрації поетичної субстанції, як у Чернівцях. Цей Літературний дім мав би пропонувати відвідувачам відповідну експозицію, найкраще змінну, але також мати бібліотеку з творами різномовних буковинських авторів, документацію з матеріалами про їхню творчість, конференц-зал для літературних заходів – доповідей, семінарів, презентацій тощо, а може, й невеличку кав’ярню, де можна було б зручно посидіти й поспілкуватися на літературні теми.

Впевнений, що Літературний дім Пауля Целана зробить наше місто набагато привабливішим як в очах самих чернівчан, так і в очах численних туристів, які нерідко прибувають до нас саме заради Целана та літературного оточення, яке його сформувало. Тим паче, що й Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz прописався у нас, як виглядає, всерйоз і надовго. Але робити все це треба вже, а не відкладати до нових віників.
Петро РИХЛО