«Оратанія»: суцільний позитив

Львівська "Оратанія" вирізняється з-поміж інших гуртів хоча б тим, що називає власний музичний стиль позитив-роком. Логічно: хіба такі пісні, як "Рожевий холодильник", "Купальники", "Спіртсмен" чи "Дєвочка-мент", можуть викликати якусь іншу реакцію, крім посмішки? Суто музична палітра "Оратанії" досить різнобарвна: і рок-н-рол, і панк, і рок-балади... У Чернівцях гурт протягом останніх двох років виступав кілька разів, тож і публіку свою тут має, яка з нетерпінням чекає на новий – другий – альбом. Про те, що додає команді позитиву в наші, як завжди в Україні, нелегкі часи, спілкуюся з вокалістом "Оратанії" Миколою Собчуком.

– Зазирнемо для початку в історію. Коли ви вперше зібралися?

– Це було далекого вже 2000 року, коли всі боялися чергового апокаліпсису, а він так і не настав. Від того першого складу нині не залишилося нікого. Грали ми тоді музику невеселу і глибоку за змістом. Але оновлювався склад – оновлювалась і музика. Закінчилось оновлення 2005 року, відтоді це абсолютно інша "Оратанія" – весела, драйвова і ніби не з цього світу.

– Як додумались до такого визначення стилістики: "позитив-рок"?

– Ми просто не знали, як відповідати на запитання: "В якому стилі ви граєте?" Справді, в нашій музиці змішано дуже багато різноманітних стилів, а об’єднують їх лише позитивні емоції. Якщо не черпатимемо позитивних ноток з наших буднів, то буде кепсько. Ось і черпаємо. І, як наслідок, тішимо веселощами наших слухачів. Ми аполітичні і займаємося музичним мистецтвом, тому нам це дається легко.

– Що для вас є джерелом гумору під час написання текстів?

– Усі наші пісні взято з життя, саме воно нам дарує гумор та іронію. Особливо в Україні, де сюжетів та тем – скільки хочеш. Наприклад, пісня "Ліжко" – з особистого студентського життя. У мене тоді справді ліжко дуже скрипіло. Пісню "Босий" також написано під враженням від наших неодноразових поїздок потягами рідної залізниці. В одній із таких поїздок ми зустріли і провідницю, і босого, яких потім з успіхом оспівали. Намагаємося висвітлювати будь-які актуальні теми.

– І оспіваний вами "Рожевий холодильник" теж існує в реальному житті?

– Так, існує! Навіть більше: він став незамінним "актором" театру "Під мостом" у Палаці культури ім. Гната Хоткевича, де знаходиться наша студія. Він регулярно з’являється у виставах театру і виконує там лише головні ролі, бо перебуває на сцені довше за всіх акторів. Ось так розкрився акторський талант нашого холодильника після кліпу.

– За давньою легендою, оратанія – це найродючіша в світі земля. Відштовхуючись від цього, ви теж мали би бути дуже плодючими в пісенному плані. То коли чекати на новий реліз?

– Матеріалу для другого альбому хоч греблю гати. Деякі пісні вже давно можна послухати в Інтернет-мережі. Незабаром ця збірка таки вийде. Якщо чесно, просто руки якось не доходять. З назвою ми ще не визначилися, але працюємо в тому самому напрямку, що й працювали – веселий поп-рок. Трішечки в чомусь, можливо, здивуємо наших слухачів. Але все має залишатися позитивним.

– Найпопулярніша, судячи з концертів, пісня "Купальники" до "свіжачка" увійде?

– Вступить однією п’ятою: буде як караоке-версія.

– Ви часто виступаєте на різних фестивалях. Були й у нас в Чернівцях. Який із виступів найбільше запам’ятався?

– "Обнова" була веселою. Та й "Осіній Вибух" теж. Взагалі, всі наші виступи особливі, і на кожному є щось таке, що запам’ятовується. Тому ми не мріємо про якісь там "зігети" з "вудстоками". У нас може бути прикольно.

– У Чернівцях перед вами на розігріві виступала група "Рута" – своєрідна відповідь "Ранеткам". Чи "форматно" вам виступати з такими виконавцями?

– Мені, наприклад, було би дуже цікаво виступити з "Ранєтками". Особливо – за кулісами.

– Ви написали саундтрек і навіть частково знялися в документальному фільмі Тараса Химича "Золотий вересень", нещодавно презентованому у Львові. Чи не плануєте на пісню "Разом", яка звучить у стрічці, зробити кліп?

– Наразі ні, але подумаємо над цим. Матеріалу є достатньо, щоби саме на цю пісню відзняти ролик.

– Що ти змінив би у сучасному музичному житті України?

– Насамперед зомбоящики. Бо всього цього зомбування мозок вже не витримує. Деякі музичні телеканали просто неможливо дивитися – така небезпека травмування психіки від навали співочих трусів. Саме тому ми робимо хід у відповідь, виступаючи, крім трусів, ще й у піджаках. Після цього щось таки змінюється: люди посміхаються і відриваються на свіжому повітрі, а не зачиняються в туалеті.

– Як вам Чернівці? Схожі на Львів?

– Щоразу, як приїжджаємо до Чернівців, місто нам відкривається в якогомусь іншому цікавому ракурсі. Я між Львовом і Чернівцями особливої різниці не бачу. Зранку виїхали зі Львова, в обід уже в Чернівцях... Міста Західної України взагалі подібні між собою – характером, духом і настроєм.
Тарас ПІЦ