Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
2028 рік. Путіна вважають прозахідним політиком. Нова російська влада побудувала велику російську стіну. Мовою російської аристократії стала китайська… За таким сюжетом не важко впізнати скандального російського письменника Володимира Сорокіна. У Чернівцях письменник презентував свої дві книги в українському перекладі – "День опричника" та "Цукровий Кремль". Приїхав на Буковину Володимир у рамках Всеукраїнського літературного туру. Компанію йому склав український колега Андрій Курков. Письменники зустрілися із читачами у книгарні "Букініст" та арт-кафе "Гармонія".

"Я байдужий до скандалів"

– Нині видавці говорять про те, що в Україні всі знають російську мову і перекладати із російської на українську немає сенсу. Мовляв, це політика…


– Для мене немає політики у перекладах. "День опричника" переклали двадцятьма мовами. Книгу навіть видали на івриті. То чому ж її не перекласти українською? Моя позиція тут суто бібліофільська – у мене ще є перекладена книга, яку можна покласти на полицю. Книга – це корабель. Спочатку ти його вигадав, потім намалював, потім побудував і нарешті пускаєш на воду… Якщо корабель поплив і не затонув, то він уже пливе без тебе і сам вибирає водойми. Ця книга "поплила" чотири роки тому і зараз вона опинилася в Україні.

Справді, говорять про те, що більша частина українського населення читає російською. Такий переклад навіть вважають нонсенсом. Мій видавець приїжджає у Київ і всюди чує російську мову, в книгарнях бачить російські книги. Гадаю, це не проблема російських письменників і видавців. Це питання часу й обставин.

– "День опричника" просякнутий російською ситуацією. Як гадаєте, в Україні роман будуть читати так само, як і на вашій Батьківщині?


– Російським читачем із натяжкою можу назватися. Це якщо дивитися крізь мою позицію у книгах. А влізати в шкуру українського читача мені важко. Це питання відкрите для мене.

– В останніх романах ви не б’єте по паперу молотком і не змушуєте папір диміти. Чому ви припинили це робити? У книгах більше немає того літературного екстремізму, який був раніше, – зауважує постійний читач.

– Не можна покласти екстремізм на конвеєр, а мовчати мені не вдається. Можливо, я певний період не писатиму про Росію. У мене зібралося чимало різних оповідань…

– Чим пояснити вашу скандальність?

– Я не скандальна людина. Я байдужий до скандалів і від них не отримую енергії. Просто є книги, які потрапляють у нервові вузлики суспільства. Я не можу писати по-іншому. Коли суспільство відчуває цю терапію голок, воно починає сіпатися. Але минає певний період, суспільство заспокоюється і починає "одужувати". Все просто. У світі є різні страви – галушки, вареники з вишнею… А коли наша людина пробує тайську кухню, то від неї очі на лоба лізуть. Тим не менше, страви тайської кухні їдять, бо людям потрібні різні страви. До речі, у Таїланді рідко хворіють на рак шлунку…

– Щоби "одужати" і не "хворіти", читачеві потрібна якісна література…

– Так, все правильно. Я літературний наркоман зі стажем. Мені потрібні сильні дози якісної, потужної літератури. Нещодавно поділився утопічною ідеєю: ідеальна російська літературна премія – це премія десятиліття за роман. Розмір цієї премії – мільйон євро. Якби була така премія, письменники нікуди не поспішали би. На жаль, зараз прийнято щороку видавати по одному роману. А письменник перед собою повинен ставити великі завдання. Якщо говорити про 1990-ті, то у літературі вразив Пелевін, він ідеально виразив субстанцію тих років. У 1980-х геніальними були розповіді Віктора Єрофеєва, у 1970-ті – Саші Соколова. Це великі письменники, а не популярні.

– Чим великий письменник відрізняється від популярного?

– Великий письменник приходить зі своєю метафізикою. Він просікає простір зі своїми меблями, запахом, своїм будинком і ароматом. А популярні письменники користуються чужими меблями. Зараз я говорю про ту літературу, яка змушує нас… Ну, є така річ, як "провалитися" у роман. Мій приятель у 16 років прочитав "Перевтілення" Франца Кафки і на два дні зліг із температурою. Я саме за таку літературу, але це дуже рідкісна річ.

"Ніколи не напишу заказуху"

– Образ лайна, який ви часто використовуєте у своїх книгах… Звідки це?

– У дитинстві я жив у ідеальному підмосковному дворі. Там мешкала наукова інтелігенція. У дворі було красиво – сосни, пісок, ловили метеликів. Але вражаючих подій не вистачало. Та все ж таки раз на місяць ставалася подія, яка мене збуджувала.

На подвір’ї, яке об’єднувало чотири одноповерхові й один двоповерховий будинок, була каналізаційна яма. Раз на місяць до смердючої ями приїжджала асенізаційна машина і починала все з неї висмоктувати... Я часто за цим спостерігав. Якось батьки були на роботі, а бабуся постійно мене ганяла. І ось приїхала асенізаційна машина. З неї вийшов великий чоловік у брудному одязі і з ломом у руках… Він уже знав мене і тому запропонував мені покататися. Я заліз у кабіну, і ми поїхали на величезне болото, біля якого знаходився цвинтар. Ніколи не забуду цю картинку – все викачане зі смердючої ями почали зливати у те болото. Утворилося велике смердюче море. Я був вражений, а коли повернувся назад, то у дворі здійняли переполох, мовляв, дитина зникла. Бабуся сказала водієві машини все, що про нього думає, а мені натякнула, що одного хлопчика якось знайшли у тій ямі…
Ось вам і образ лайна у тексті... До речі, тоді малим я і дізнався про слово "асенізатор". І коли у тата був день народження, мене перед гостями поставили на ящик, і я прочитав татові вірш. Потім гості мене запитали, ким я хочу стати, і я відповів: "Асенізатором…"
(У відповідь на іронію у залі чути оплески, хтось зауважує: "Так ви і стали асенізатором", – авт.).

– У твоїх текстах, зокрема у "Дні опричника", є елементи насилля… Здається, ти любуєшся насиллям замість того, щоби жахнутися і втекти від нього, приховати його, – вступає у розмову Андрій Курков.

– Розумієш, якби опричники не отримували насолоду і не любувалися насиллям, вони не змогли би його здійснювати. Наприклад, я читав книгу про Голокост. Там є епізод про те, як начальник табору грав на акордеоні. Він підіймався на гору трупів і грав веселі пісні. А Іван Грозний, коли був присутній на тортурах, сильно сміявся. У нього на очах відбуваються страшні речі, і він же не буде сміятися… Так і в тексті…

– На Сході важливе значення мають шлях воїна, кодекс честі. У вас є кодекс письменника?

– Я ніколи не напишу заказуху, скільки за неї не пропонували би. Також я ніколи не буду писати автоматично. Інколи ти ходиш будинком і тебе мучать ідеї, вони висять над головою, а писати не можеш. Ті ідеї висять над свідомістю і повільно дозрівають, як дині. А силувати і щось зелене зривати… Ні, не треба, бо тоді ти подаруєш читачам зелений продукт. Краще зайняти руки чимось іншим і лише потім братися за написання…

– Як ви пишете?

– Я не можу писати запоєм. Прокидаюся приблизно о 09.00, приймаю контрастний душ, випиваю склянку води і сідаю писати. Пишу до 12.00. А потім, навіть якщо і дуже хочеться продовжувати, зупинюся і не пишу. Займаюся іншими справами і викидаю роман із голови. Я повинен скучити за своїм тек­стом. Тим більше, весь день є чим займатися. Живу в селі, там у мене є господарство. Також люблю готувати, грати у шахи, добре граю у настільний теніс, у мене багато друзів і завжди можна кудись поїхати. Над книгою потрібно працювати щиро… 
Валерія ЧОРНЕЙ

З досьє "МБ"

Сорокін Володимир
Георгійович – російський письменник, сценарист, драматург, представник московської концептуальної школи.
Народився 7 серпня 1955 року в селі Биково Московської області.
Після закінчення Московського інституту нафтової і газової промисловості імені Губкіна працював у журналі "Смена". Звідки звільнили через небажання вступати до комсомолу. Перший літературний досвід письменник отримав на початку 1970-х. 1972 року відбувся його дебют як поета у газеті "За кадры нефтяников".
1985 року в паризькому журналі "А-Я" надруковано збірку із шести оповідань Сорокіна. Того ж року, у Франції, у видавництві "Синтаксис" вийшов його роман "Очередь".
Твори Сорокіна неодноразово ставали причинами скандалів. Зокрема молодіжний рух "Идущие вместе" організував низку акцій, спрямованих на заборону видань Володимира Сорокіна, розрив контракту з Большим театром і притягнення письменника до кримінальної відповідальності за розповсюдження порнографії. Активістами Руху було влаштовано кілька яскравих акцій – наймасовіша біля стін Большого театру 2002 року. Вона зібрала приблизно 500 осіб, здебільшого пенсіонерів і молодь. Відбувся суд, порнографії у творах письменника не знайшли, а сама акція лише привернула додаткову увагу глядачів до вистави, яка з початку протестних заходів йшла з постійним аншлагом.
Рейтинг:
(голосів: 1)
9-11-2010, 12:26
Коментарів 0 Переглядів 1949

Теги -
загрузка...
Популярне Коментують
• Новини
Міша на допиті і марення біженця з польської дучки. Блог Мостіпаки
Про головні події тижня, що минає - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
5 медичних центрів у Чернівцях з якісними діагностикою, лікуванням та профілактикою (на правах реклами)

Пропонуємо Вам 5 медичних центрів у Чернівцях, де Вас якісно обстежать, призначать відповідне лікування або профілактику виявлених захворювань.
Літній відпочинок для дітей: 5 таборів поблизу Карпат, де вашій дитині сподобається (на правах реклами)

Що може бути веселішим, ніж літо, проведене разом зі своїми однолітками у таборі відпочинку. До вашої уваги пропозиції 5 таборів літнього відпочинку для дітей
День святого Валентина: 7 ідей подарунків від магазинів у Чернівцях (на правах реклами)

Напередодні Дня святого Валентина усі закохані перебувають у пошуках найкращих подарунків для своїх половинок, намагаючись приготувати приємний сюрприз, здивувати, привернути увагу, перевірити почуття, створити романтичний настрій або зробити пам’ятний і незабутній дарунок