Юдіт ШІФФЕРЛЕ – поетка, журналістка, фотограф. Народилась у Швейцарії, вивчала германістику, історію мистецтва та європейської етнології в Базелі й Відні, викладала німецьку мову в Іркутську та Києві, проходила стажування в Парижі. Нині працює в Базельському університеті і пише дисертацію про Мозеса Розенкранца.
З Юдіт ми познайомились у "Literatur Cafe" під час презентації її поетичної книжки "Понад сходами". Кожен присутній на вечорі отримав у подарунок цю невеличку збірку віршів, написаних українською, німецькою та французькою мовами. На розсуд буковинської публіки молода авторка представила також фотоекспозицію міст, серед яких – Чернівці та Львів. Слід зазначити, що швейцарська гостя чудово володіє українською мовою, хоча й соромиться нею послуговуватись. Юдіт надзвичайно відверта, цікава й непроста людина. Недаремно ж її улюбленим українським автором є Тарас Прохасько...
– Як ви можете охарактеризувати власні вірші? Про що вони?– У мене завжди є багато запитань, на які я повинна знайти відповіді. Невипадково з’являється образ сходів. Це своєрідний перехід між двома світами, між минулим і майбутнім. Протягом двох років я досліджувала цю проблему. І фотографії, і вірші є відповідями на поставлені запитання. Тому їхнє поєднання у моїй новій поетичній збірці "Понад сходами" є необхідним. Мені цікаво було зробити саме таку книгу.
– А чому саме сходи?– Розумієте, вони мають для мене сакральний зміст. До речі, з ними пов’язані й трагічні події в моєму житті. Видавець, який мав опублікувати цю збірку, загинув, упавши зі сходів.
– У своїй дисертації ви досліджуєте творчість австрійського поета Мозеса Розенкранца, доля якого тісно пов’язана з Буковиною. Звідки таке захоплення?– З’явилось воно досить випадково, бо творчість цього автора я детально не вивчала в університеті. Але, як виявилось, Мозес Розенкранц дуже близький мені за духом. Майже десять років він перебував у різних концентраційних таборах, на межі життя і смерті. А саме ці межові ситуації в житті людини мене найбільше цікавлять.
– У вашій рідній Швейцарії розмовляють багатьма мовами. І вірші ви пишете німецькою, французькою, навіть українською та російською. Яка з мов вам ближча?– Я не можу точно відповісти. Мабуть, французька. Коли я в Німеччині, то саме цієї мови мені чомусь особливо не вистачає. Не можу пояснити захоплення нею, але це справді так. Російську та українську також люблю, але наразі просто не мала можливості добре їх вивчити.
–
Знаю, що протягом певного часу ви перебували на стипендії в Ужгороді і викладали там в університеті…– Так, це була німецька стипендія Фонду Роберта Боша, яку я отримала як швейцарка. Вона вважається дуже престижною, і я щиро тішуся, що змогла її отримати. Справа в тому, що мені завжди хотілося приїхати в Україну. Ваша країна чомусь асоціюється зі Швейцарією. Тут затишно й дуже гарно.
– У яких містах України встигли побувати?– Під час стипендії жила в Ужгороді, а також у Львові, де мешкають мої хороші друзі й куди періодично навідуюсь. Уже не вперше у Чернівцях.
– А яке з міст сподобалось найбільше?– Не можу сказати напевне. Усі вони такі різні. В Ужгороді мені було трохи важче через брак культурних подій. На противагу у Львові – дуже активний рух, постійно щось відбувається. І ти мимоволі відчуваєш себе частинкою цього насиченого життя.
– Хто із сучасних українських авторів вам імпонує?– Мені надзвичайно подобається Тарас Прохасько. Коли читаєш його, розумієш, що він може більше нічого не писати, бо те, що зроблено станом на сьогодні, уже багато.
– А яка улюблена українська книга?– "З цього можна зробити кілька оповідань".
Лілія ШУТЯК
29-10-2010, 10:34
0
2 453
