Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Великий майстер маленьких сентенцій Вольтер якось пожартував: "Усі жанри хороші, крім нудного. Але нудьга – не жанр". І мав рацію. Нудьга – не жанр, нудьга – це рід. А ось зразковим жанром цього роду є для мене антиутопія. Нуднішою від антиутопії – для мене – буває в літературі лише утопія. На щастя, новий роман Олександра Ірванця "Хвороба Лібенкрафта" до жанру утопії не належить. Але, на жаль, він – як і давніші "Рівне/Ровно" та "Очамимря" – належить до жанру антиутопії.

За що я не люблю цей жанр? Власне за те, що його взагалі неможливо полюбити, так само, як і зненавидіти: він просто не викликає емоцій. Світ антиутопії – це застиглий світ зла (тоді як світ утопії – це застиглий світ добра, і саме тому він у художньому плані ще нудніший). У цьому світі принципово нічого не може відбутися, хоч би як карколомно автор викручував сюжет. Якщо ж, не дай Боже, каталізаторами сюжету ще й виступають фантастичні елементи, то попри все їхнє – цих елементів – символічне навантаження, герої перетворюються в моїй уяві на персонажів комп’ютерних стрілялок, і я не знаю способу подолати свою до них байдужість. Талант автора у таких випадках майже нічого не вирішує: з погляду згаданих емоцій читання всесвітньо визнаних антиутопій Замятіна, Орвелла, Гакслі чи Сарамаго мало відрізняється для мене від розгадування кросвордів.

І на цьому з неприємним для автора покінчено, перейдемо до приємного. Бо "майже" – це все-таки не "зовсім". Крім того, Вольтер Вольтером, але значно мудріший за нього в цих питаннях Пушкін вважав, що митця треба судити не за нашими, а за тими законами, які митець сам над собою визнає. Втретє Ірванець звертається до відносно великої прозової форми – і втретє пише антиутопію. Логічно запитати: чому? А також: наскільки добре він це робить?

На рівні "виконавської майстерності" роман "Хвороба Лібенкрафта" близький до ідеалу. За винятком кількох дрібнесеньких проколів, вся решта – діалоги, дія, різноманітні відступи – виписана точно і переконливо. Окремі сцени, як, наприклад, та, де актори лопатами забивають на смерть бродячих собак, з погляду наочної достовірності не поступаються кінематографу. А тема "хвороби" головного героя роману – від перших увертюрних дзвіночків до кульмінаційного прозріння – проведена дослівно, як у класичній симфонії. Коротко кажучи, автор цілковито панує над матеріалом, а це в нашій вічно молодій літературі – явище далеко не щоденне.

Тепер – чому? Не в сенсі чому не щоденне, а чому саме жанрові можливості антиутопії так наполегливо використовує Олександр Ірванець? Я бачу щонайменше дві причини – психологічну і соціальну. На психологічну автор неодноразово натякав ще до виходу "Хвороби Лібенкрафта", стверджуючи, що цим романом він "випускає демонів з душі". Іншими – науковішими – словами, йдеться про витіснену в несвідоме сукупність уявлень і мотивів. Кожен із нас у своєму щоденному житті вимушений щось туди витісняти – щось, протилежне нашим свідомим принципам. Кілер витісняє уявлення про співчуття, політик – про порядність, повія – про цнотливість, оптиміст – про смерть.

А що в такому разі мав би витісняти Олександр Ірванець – цей пересмішник, жартівник, підскарбій Бу-Ба-Бу і ходяче втілення ідеї карнавалу? Відповідь очевидна: серйозність, застиглість, безпросвітну понурість і тому подібні, несумісні з карнавалом, зате обов’язкові в антиутопіях речі (показово, що сам автор дає своєму твору дуже адекватний жанровий підзаголовок: понурий роман). Літературознавці (зокрема – Борис Ланін) давно відзначили цю фундаментальну протиставленість карнавалу й антиутопії. Карнавал – це простір амбівалентного сміху, антиутопія – це простір тотального страху. Але водночас змальований в антиутопії світ вміє підло пристосовувати карнавальні "компоненти" до своїх тоталітарних потреб, попередньо вихолостивши їх і позбавивши життєвої енергії. Відтак галаслива радісна юрба обертається тут якимись ідіотськими "дєньпобєдними" парадами, дотепні словесні сутички – урочистими зборами з безкінечними промовами, а театрально-ігрова стихія, як бачимо у "Хворобі Лібенкрафта", – безглуздим відтисканням "царя Едіпа" від підлоги, причому, без Софоклового тексту, забороненого цензурою.

Щодо соціальної причини, то її українському читачеві навіть і пояснювати совісно. Україна сама по собі – суцільна антиутопія. Хіба що, на відміну від літературної, де назавжди сформовану дійсність змінити неможливо, у нас безнадійно погана ситуація якимось дивом ще й постійно погіршується. У зв’язку з чим напрошується висновок, що критикувати Ірванця ніколи не треба поспішати. Пригадую собі, як після виходу "Очамимрі" я дорікав автору з приводу прізвища найбільшого у тій повісті відморозка і головного Кнєзевого помічника – Азар’яна. Мине кілька років, міркував я тоді, і читач забуде остогидлі прізвища політиків, а отже, перестане розшифровувати алюзії. І що? Минуло кілька років, змінилося двоє Кнєзів – і Азар’ян знову сплив на поверхню влади. Тобто, як і передбачав Ірванець, архетипні образи не тонуть.

А якщо вже згадалася "Очамимря", то згадаємо й "Рівне/Ровно". У тому своєму першому романі автор теж змоделював наш антиутопічний апокаліпсис, яким став розкол України на ЗУР і СРУ. Натомість у цьогорічній "Хворобі Лібенкрафта" вже про жодну Україну взагалі немає мови. А є мова про знову спільну величезну державу, що розкинулася на мільйони квадратних кілометрів і покірно здихає під чуйним керівництвом єдиної (об’єднаної) партії.

Підсумуємо. Як уже було сказано, жанр антиутопії мені засадничо не до вподоби. Але якби раптом довелося вибирати лише з-поміж антиутопій, то я б вибрав для читання "Хворобу Лібенкрафта", а для реального майбутнього – "кінець світу", змальований у романі "Рівне/Ровно".
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
15-10-2010, 11:02
Коментарів 0 Переглядів 2016

Теги -
загрузка...
Жителі Сторожинця закликали Зеленського допомогти з ліквідацією наслідків негоди – відео
За попередніми даними, сума завданих збитків сягає більше 100 мільйонів гривень
На Буковині виявили першу в Україні кам’яну споруду часів Римської імперії
Археологи вивчають римську склоробню в Кельменецькому районі Чернівецької області
На Буковині пенсіонер загинув під час демонтажу колеса вантажівки, ще один травмований – у лікарні
Нещасний випадок стався ввечері 24 серпня у селі Лопушна Вижницького району
Популярне Коментують
• Новини


























Як за сто дулярів стати знаменітим. Блог Мостіпаки
Про головні події тижня – у блозі Олександра Мостіпаки
Нещасні бабці чи перекупники? Чому нас обманюють на стихійних точках в Чернівцях
Днями вранці в центрі міста мала змогу спостерігати за майстринями перевтілення
Чому Чернівецька ОДА досі без голови: думка
Чернівецька область залишилась однією з небагатьох в Україні, яка через три місяці після обрання Зеленського президентом залишається зі "старим" керівництвом ОДА
загрузка...
"Західний судинний центр" - лікарі, яких ви знаєте! (на правах реклами)

Про особливості роботи центру та переваги методик, які тут використовують, розповіли судинні хірурги "Західного судинного центру" Юрій Оліник та Володимир Савін.
Якісні лабораторні аналізи стали ще доступніші в Чернівцях (на правах реклами)

Лабораторія "МедЛаб" рада повідомити, що в Чернівцях для зручності жителів міста відкрито нове відділення для забору біологічного матеріалу, яке знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 226.
«ARX» – страхова фортеця України (новини компанії)

Компанія "AXA Страхування" – лідер страхового ринку України – змінила назву на "Страхова компанія "ARX". У свою чергу, компанія "AXA Страхування Життя" працює під брендом "ARX Life".
Схуднути так, щоб зайві кілограми не повернулися (на правах реклами)

Чернівецький психолог допомагає своїм клієнтам позбутися зайвої ваги та утримувати бажану форму за допомогою унікальної програми.