Третього жовтня зірці радянського кінематографу й театру Арменові Джигарханяну виповнюється 75 років. Вік для актора вже "не дитячий", але він продовжує зніматися в кіно, нарощуючи й без того небачені досягнення. Виявляється, зі своїми 250-ма кіноролями Армен Борисович навіть потрапив до Книги рекордів Гіннеса. У зв’язку з чим Валентин Гафт склав геніальну епіграму (мовою оригіналу): "Гораздо меньше на земле армян, чем фильмов, где сыграл Джигарханян". Колеги частенько кепкували з нерозбірливості Джигарханяна. Подейкують, що Зиновій Гердт якось прямо запитав у нього: чому, мовляв, навіть у халтурі не відмовляєшся зніматися? А Джигарханян начебто відповів, що нічого не може вдіяти – дуже вже полюбляє бачити себе на екрані. Правду кажучи, нам також дуже подобається бачити його на екрані. Адже його присутність незмінно "витягує" навіть халтуру.
Актор-голосФеномен Джигарханяна в тому, що він практично не грав головних ролей, але також і не є "королем епізоду", як, наприклад, незабутній Борислав Брондуков. Його ролі невеликі, але й не малі. Він з’являється на екрані, щоби вразити, здивувати, запам’ятатися. Скільки дивовижно кумедних персонажів у фільмі "Здрастуйте, я ваша тьотя", але настовбурчені вуса судді Крігса – поза конкуренцією. Якихось десять хвилин екранного часу ми бачили Горбатого в серіалі "Місце зустрічі змінити не можна", однак він сприймається як третій за значущістю персонаж, затьмаривши навіть тих, хто з’являвся у кожній серії. А веселий пройдисвіт Тристан у "Собаці на сіні"! Його непристойні куплети – найбільш яскравий номер у мюзиклі. До речі, співав Джигарханян сам. Він загалом співочий актор. Ба більше – актор-голос. Читання закадрового тексту, озвучування інших акторів та мультиплікаційних героїв – це його спеціалізація. Джигарханян – це і Джон Сільвер у феєричному "Острові скарбів", і Сірий Вовк у пластиліновій пародії "Сірий Вовк енд Червона Шапочка", і, звичайно ж, неперевершений знову ж таки Вовк в улюбленій анімації вже не одного покоління "Жив-був пес". А ще він брав участь у майже двох десятках радіовистав – було колись таке явище в нашому культурному житті.
До речі, про вистави. У театрі Джигарханян зіграв хоч і не так багато, як у кіно, зате головні ролі, та ще й які! Стенлі Ковальський у "Трамваї "Бажання" Тенесі Вільямса, Сократ у "Бесідах із Сократом" Едварда Радзинського, генерал Хлудов у "Бігу" Михайла Булгакова… Про театральні роботи Джигарханяна належить говорити у минулому часі, бо він більше не виходить на сцену. Пояснює в інтерв’ю, що втомився, що вичерпався, простіше кажучи – вийшов на пенсію. "Якби не потрібні були гроші, то і в кіно б уже не знімався", – каже.
Але з театром в його житті аж ніяк не покінчено: нині Джигарханян є художнім керівником і директором театру, який так і називається – Театр під керівництвом Армена Джигарханяна. Там немає зірок, відомих за кінофільмами чи серіалами. Там грають його колишні, найулюбленіші студенти. Там винятково класичний репертуар і немає новомодних постановочних вибриків. Театр знайшов свою нішу і свого глядача.
Єреван – Москва – Техас Про Армена Джигарханяна кінознавці кажуть, що він повністю зруйнував саме поняття акторського амплуа. Справді, актору, який з однаковим успіхом грав і ліричних та романтичних героїв, і кримінально-міліційні образи, і пройдисвітів, і добродушних простаків, і героїв літературної класики, й історичних персонажів, неможливо приписати жодне амплуа. Тож і глядачеві, який полюбляє ототожнювати актора з його героями, важко уявити собі "живого", не екранного і не сценічного Джигарханяна. Сам він каже про себе, що в житті є закомплексованим, сором’язливим і навіть боязким. Звісно ж, кокетує – як без цього? Та щось від правди мусить бути в цьому зізнанні, зважаючи на досить складну долю Армена Борисовича.
"Я був у мами один, і вона у мене одна", – каже Джигарханян. Йдеться про те, що батько майбутнього актора покинув родину, коли маленькому Арменові був лише місяць. Мама виховувала хлопчика самотужки, і саме їй він завдячує вибором професії: вона була затятою театралкою, водила Армена на всі вистави. Одразу після школи Армен вирушив до Москви вступати до Державного інституту театрального мистецтва. Спроба виявилася невдалою, і гоноровий вірменський юнак не залишився, як більшість, знову й знову штурмувати московські акторські вузи, а поїхав додому, в рідний Єреван. Попрацювавши помічником оператора на кіностудії "Вірменфільм", він вступив до Єреванського художньо-театрального інституту. Відтак, ще будучи студентом-другокурсником, почав працювати у Російському драматичному театрі Єревану. Там він, власне, і став зіркою – такою яскравою, що сяйво її дійшло аж до Москви. І Москва в особі видатного театрального режисера Анатолія Ефроса сама покликала Джигарханяна до себе. Далі – сходження на мистецький Олімп, успіх, слава… І раптом (а це завжди буває раптом) – страшна трагедія і непоправна втрата: загинула єдина дочка Олена. Їй було лише 23 роки, і вона отруїлась чадним газом в автомобілі. Саме напередодні свого першого виходу на сцену, на одну сцену з батьком.
У Джигарханяна не залишилося рідних дітей. Є прийомний син Степан – журналіст за фахом, який також намагався робити акторську кар’єру, проте без особливого успіху. А ще кіт Філ, який 18 років був для Армена Борисовича та його дружини Тетяни кимсь на зразок рідного немовляти (вони нікуди не їздили за ті роки удвох, бо хтось обов’язково мав залишатися з котом). Чотири роки тому Філа не стало, і його поки що ніхто не може замінити.
Нині Армен Джигарханян живе "на дві країни". У нього є будинок у США, в Техасі, подарований, до речі, шанувальником його таланту. Там дружина викладає російську мову в місцевому університеті, а Армен Борисович просто живе – читає, міркує. Він захоплений тим, як зручно та легко жити в Америці (якісний бензин, свіжі продукти, налагоджений побут), але більше трьох місяців провести там не може – робота кличе.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
1-10-2010, 10:17
0
1 956
