У вересні 1965 року в київському кінотеатрі "Україна" відбулася прем’єра фільму "Тіні забутих предків". Все мало бути гарно-мирно: промови, привітання, подяки… Та раптом трапилося дещо надзвичайне. Першим здивував присутніх режисер-постановник Сергій Параджанов. Замість подяки "партії та уряду" за чудову можливість зняти такий гарний фільм він почав розповідати про всі перешкоди, які чинила влада йому та творчій групі. Як писав потім у доповідній записці голові Держкомітету з кінематографії тодішній директор кінотеатру Ф. Брайченко, "т. Параджанов підкреслив, що його фільм розуміють негри, французи, аргентинці, а керівні органи не дають можливості випустити фільм на екран з причини, що його не розуміє наш народ".
А далі зовсім уже не за сценарієм вийшов літературознавець і публіцист Іван Дзюба та виступив із промовою про переслідування української інтелігенції. Сказати, що то була "бомба" – нічого не сказати. У ті часи не могло бути жодних імпровізацій у місцях "масового зібрання громадян", а тут ще й таке ідеологічне нахабство. Коли Дзюба почав називати прізвища заарештованих і переслідуваних, його намагалися заглушити сиреною, але вже лунали вигуки підтримки, зокрема від В’ячеслава Чорновола та Василя Стуса. Під листом-протестом підписалося 140 присутніх осіб.
Для тих, хто наважився тоді так зухвало "відійти від сценарію", це мало довготривалі та фатальні наслідки. Що все ж таки спонукало цих людей до відважного кроку? Чи сам фільм має до цього стосунок, а чи то був лише збіг? Адже "Тіні забутих предків" – це ніби не героїчна сага, яка пробуджує в українцеві приспаний козацький дух і кличе до шаблі. Це лише мелодрама на тлі гірських краєвидів та в етнічному антуражі… Але перегляньте стрічку ще раз, якщо ви її забули чи (всіляке буває) взагалі не бачили – і все одразу ж з’ясується. Гордість – ось що відчуває кожен українець під час та ще довго після перегляду цього шедевра. Гордість і надію на те, що, можливо, ще не все для нас втрачено, якщо ми маємо ТАКИЙ фільм.
Невдячна справа вкотре розповідати про тонку символіку, метафоричність та інші чудові характеристики "Тіней забутих предків". Це десятки разів зробили кінокритики з різних країн (адже стрічка вийшла світового масштабу і закономірно здобула світове визнання). На мій любительський погляд, автори фільму не "відкрили Америки", зате вони прекрасно відчули кінематографічний потенціал геніального першоджерела – повісті Михайла Коцюбинського (також, до речі, вересневого іменинника). Ніхто з письменників – українських чи ні – не склав такого дивовижного поетичного освідчення Гуцульщині, як Коцюбинський. Власне, Карпати і люди Карпат були не єдиною пристрастю письменника. Куди б не закинула його доля – до Криму, до Молдови чи до філостерної комісії – він всюди знаходив, у що та в кого закохатися. Але "Тіні забутих предків" – це вже просто сама любов. Як, зрештою, і фільм Параджанова.
Його треба просто дивитися, переглядати знову й знову, як перечитують улюблену книжку чи милуються улюбленою картиною. Адже це і є одночасно книжка та картина – досконале злиття літератури з образотворчим мистецтвом. Ось тільки жоден художник не намалював би такі очі, як в Івана Миколайчука...
Звісно, не варто забувати і про ще одне мистецтво, яке довершило "Тіні...", – музику. Талановиті ліричні теми молодого тоді ще композитора Мирослава Скорика, помножені на автентику "Вербової дощечки" у виконанні справжнього гуцульського хору – усе це щоразу розриває наші душі навпіл, як смерть, що розірвала недовговічне щастя Івана й Марічки.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
Хто створив "Тіні забутих предків"
Режисер-постановник і автор сценарію Сергій Параджанов (1924-1990) (Саркіс Говсепі Параджанян) – вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (посмертно).
Співавтор сценарію Іван Чендей (1922-2005) – український письменник, сценарист. Народився і мешкав на Закарпатті. Автор новел, повістей, оповідань з життя горян.
Оператор-постановник Юрій Іллєнко (1936-2010) – український кінооператор, кінорежисер, сценарист, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка.
Автор музики Мирослав Скорик (народився 1938 року) – композитор і музикознавець, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, керівник Центру музичної україністики, Герой України.
Художник-постановник Георгій Якутович (1930-2000) – український митець-графік, ілюстратор, майстер ліногравюри, ксилографії та офорту, художник кіно, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка.
Виконавець головної чоловічої ролі Іван Миколайчук (1941 -1987) – український актор, режисер, сценарист. Зіграв 34 ролі в кіно, написав дев’ять сценаріїв, зняв дві режисерські роботи, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка.
Виконавиця головної жіночої ролі Лариса Кадочникова (народилася 1937) – українська і російська актриса театру і кіно, народна артистка України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка. Зіграла 24 ролі в кіно.
У масових та обрядових сценах задіяно мешканців села Криворівня, в якому відбувалися зйомки. У їхньому виконанні звучать також народні пісні й закадрові тексти.
