Навряд чи тротуари тут справді підмітали колись букетами троянд і вже зовсім сумнівно, щоб чернівецькі фірмани дискутували про Карла Крауса. Але Європа у Чернівцях все-таки була. І були поети, яких німецька мова обрала для висловлення унікального досвіду свого існування в україно-румуно-єврейському етнічному середовищі. Сім десятиріч тому ударна хвиля історичного вибуху змела з лиця землі тихий рай "зеленої матінки Буковини". Дивним чином європейська архітектура тоді майже не постраждала, але європейської літератури майже не залишилося.

Було б наївно сподіватися на швидке відродження чернівецьких культурних традицій. Але ще наївніше – думати, ніби вони можуть відродитися самі, без нашої участі. Розпочатий нині поетичний фестиваль Meridian Czernowitz є першою такого масштабу спробою зв’язати літературне минуле нашого міста з теперішнім і намітити перспективи на майбутнє. Наскільки ця спроба виявиться вдалою, зрозуміємо трохи згодом. А тим часом звертаємося до кількох організаторів та учасників фестивалю з проханням пояснити, чому саме Чернівці стали місцем його проведення і яких результатів вони від нього очікують.

Святослав ПОМЕРАНЦЕВ,
президент фестивалю
Meridian Czernowitz:
"Ще кілька років тому я був успішним буковинським бізнесменом і займався постачанням "клімату" – так на діловому жаргоні називають кондиціонери, витяжні труби та інше інтер’єрне обладнання для квартир і будинків. Внаслідок світової економічної кризи я втратив замовлення і ледь не збанкрутував. Довгі години, вільні від праці й заробляння грошей, дозволили мені серйозно подумати про власне життя. Озирнувшись довкола, я зрозумів, що я – людина, позбавлена минулого, тобто родинної та національної пам’яті. Раніше я ніколи не замислювався, де і чому я народився. Отож я відкрив для себе, що я народився у Чернівцях – місті, на цвинтарях якого поховані моя прабабуся, дід, батько. У цьому ж місті народився мій син Семен. Виходить, що я пов’язаний з Чернівцями життям і смертю. Зрозумівши це, я поглянув на рідне місто іншими очима. Я захотів довідатися, чим воно жило колись, хто його прадіди й прабабусі. До поезії моє ставлення раніше було байдужим. Але довідавшись, що Чернівці – це місто, в якому вже близько двох століть пишуть вірші різними мовами, я почав принюхуватися, придивлятися до книжок, старих і нових. Можливо, це залунав голос крові: мій прадід був одеським літератором, дослідником історії одеських синагог. Мій дід був чернівецьким журналістом, працював у газеті "Радянська Буковина". Мій дядько – Ігор Померанцев – почав писати вірші у Чернівцях і назавжди залишився чернівецьким поетом, хоч би де він потім жив: у Лондоні, Мюнхені чи Празі. Коли я все це відчув і усвідомив, я прийняв рішення: зробити так, щоб моє місто знову заговорило віршами – все одно, якою мовою чи мовами. Мабуть, усе це звучить патетично, але сподіваюсь, що комізм самої історії прозріння жертви світової економічної кризи зводить нанівець пафос і патетику.
Я щасливий, що знову займаюсь постачанням "клімату", але зовсім іншого, не пов’язаного з будівельним бізнесом. Це клімат поезії, клімат мовного багатоголосся, це інтер’єр Чернівців, завдяки якому моє місто було й залишиться однією з культурних столиць Європи".

Ігор ПОМЕРАНЦЕВ,
поет, ініціатор і учасник
фестивалю:
"Час від часу я буваю на різних літературних фестивалях – як поет або як журналіст. І завжди чимось незадоволений. Буркочу щось під ніс: гості, мовляв, не ті, забагато політики, замало якісних перекладів і тому подібне. Тепер якщо і буркотітиму, то вже на власну адресу. Друга причина: я бачу, як тепло приймають у Німеччині, Австрії та інших країнах українських письменників. Не всіх, звичайно, та все ж: перекладають, видають, жваво цікавляться. Україна не така багата, як Німеччина, але все одно треба повертати борги, бодай частково. Хіба ми не можемо прийняти дві дюжини німецькомовних поетів? А чого я очікую від фестивалю? Особливих історико-культурних звершень не очікую. Просто хочеться зустрітися зі своїми знайомими, друзями, читачами, послухати чужі вірші, почитати власні, поблукати рідним містом. Не варто перебільшувати значення поезії. Але й применшувати його не треба".

Юрій АНДРУХОВИЧ,
поет, учасник фестивалю:
"Якщо в мене є улюблені міста, то одне з них – Чернівці. Воно в мене навіть не у першій десятці, а в першій п’ятірці. До Чернівців мені завжди хочеться їхати. Так, наче й не було того піврічного пекла у садгірській мотострілецькій учебці на початку 1980-х!
Чернівці – це напрочуд прозорий натяк на те, що колись існувала якась набагато красивіша дійсність. При цьому на дев’ять десятих вона була пронизана поезією. Слово "поезія" я вживаю тут у якнайширшому значенні: воно включає в себе і вино, і музику, і багатоголосе переплетіння мов. Ясна річ, це насправді утопія, бо ця дійсність ніколи красивою не була. Однак Чернівці – одне з тих місць, де утопія не дратує, а тішить.
Отак і з новоствореним фестивалем: я маю велику надію на те, що він вдасться і що він щасливо поєднає в собі всі компоненти поезії: вино, музику, переплетіння мов. Чернівці зачекалися свого повернення до утопії, до тієї красивішої дійсності, що її чомусь прийнято називати узагальненим поняттям "Європа".

Петро РИХЛО,
перекладач,
автор назви фестивалю:
"Фестиваль великою мірою зорієнтований на німецькомовну поетичну школу Буковини, яка подарувала світові імена Пауля Целана та Рози Ауслендер, яких вважають провідними фігурами повоєнної німецької лірики. Завдяки цим та багатьом іншим видатним діячам літератури й культури Чернівці здобули велику популярність серед інтелектуальних кіл Європи. Тому назва міста добре знана, сюди охоче їдуть не тільки численні туристи, але й представники культурної еліти – літератори, музиканти, художники – з усього світу. Саме цей, поки що належним чином незадіяний, культурний капітал міста і став основною причиною вибору місця проведення фестивалю.
Від нього я очікую успішних виступів учасників, високої поезії, зацікавлення публіки, широкого розголосу в українській та зарубіжній пресі, бажання проводити його і вдруге, і втретє…"

Марк БІЛОРУСЕЦЬ,
перекладач, один
з ініціаторів фестивалю:
"Для мене Чернівці – "ландшафт, де жили люди й книги". Ландшафт, в якому близькі люди та книжки живуть і досі. Місто, де пройшла половина недовгого життя Пауля Целана. Ще чутно в повітрі над містом мелодії тих мов, що перетиналися на чернівецьких вулицях, кружляли одна біля одної і вели між собою розмови в часи Целана, Рози Ауслендер, Маргул-Шпербера, Іммануеля Вайсгласа, Сельми Меєрбаум, Ольги Кобилянської. Хтось віршує тут сьогодні, хтось буде завтра – клімат сприяє. Зрештою, чернівецький фестиваль поезії – це можливість продовження тих розмов та філологічних кружлянь навколо сенсу життя і смерті, які на папері стають віршами".


Новини фестивалю
відстежуйте на сайті
http://www.meridiancz.com