Гуморист мимоволі

У радянському кінематографі було троє видатних комедійних режисерів – Гайдай, Рязанов і Данелія. Перші двоє знімали геніальні комедії, третій – геніальне кіно.

Під комедію давали більше плівки

1963 року спеціально для нової стрічки молодого режисера Георгія Данелії винайшли термін "лірична комедія". То був фільм "Я крокую по Москві", і в Держкіно до нього висунули не позбавлену сенсу претензію: комедія, мовляв, несмішна. Так він і далі знімав: несмішні або принаймні невеселі комедії. А як може бути інакше, коли показуєш життя реальне, а не вигадане? Де в дійсності ви бачили чисту комедію? Щодня ми долаємо дрібні та великі прикрощі, отримуємо сумні звістки, хворіємо, помираємо, зрештою… Проте і комічних епізодів у житті не менше: варто лише глянути під потрібним кутом. Американський колега Данелії Вуді Аллен часто розповідає, що починав знімати кіно всерйоз, але глядачі сміялися – так він і став комедійним режисером. Інший усім відомий гуморист Михайло Жванецький також зізнався, що пише свої монологи цілком серйозно.

Але Данелія перевершив цих "гумористів мимоволі" і висловив з нагоди свого тоді ще 75-річчя дещо цілком сенсаційне: "Я ніколи не знімав комедії. На моїх фільмах написано "комедія", тому що під комедію давали більше плівки… Загалом я працював лише над двома комедіями. Я зняв сатиричний фільм "Тридцять три" і разом із Вікторією Токарєвою написав сценарій стрічки "Джентльмени удачі". Оце, я вважаю, були комедії. А яка, до біса, комедія "Осінній марафон"?!"

Зізнаюся, що, прочитавши такі слова метра, я особисто вельми зраділа. Саме цей фільм, саме "Осінній марафон" завжди видавався мені найбільш сумним не лише з доробку Данелії, а й загалом з усього побаченого на екрані. Я страшенно співчувала і героїні Гундарєвої (обманутій дружині), і героїні Нейолової (не менш обманутій коханці), і героїні Волчек (бездарній та некрасивій подрузі). Та чи не найбільше було шкода нової модної куртки, яку героїня Гундарєвої розірвала, потоптала і викинула у вікно. Однак Данелія догодив навіть такій дивній глядачці, як я: куртку було підібрано, зашито і врятовано.
Насправді за цією начебто дурничкою криється глибокий і серйозний сенс: режисер неодноразово наголошував у професійних інтерв’ю, що не може дозволити своїм героям (навіть негативним) викликати в глядача аж занадто негативні емоції. Тож якщо хтось щось погане й робить у фільмі Данелії, потім це обов’язково якось виправляється, і наша віра в людей залишається жити.

Доброта – ось головна риса як самого Георгія Данелії, так і його кіно. Його фільми викликають не сміх, а посмішку. Вони надзвичайно настроєві, дуже елегантні й, головне, неймовірно різні. Порівняйте, скажімо, стрічки "Міміно" і "Кін-дза-дза" (до речі, ця чудернацька назва народилася від духмяної грузинської травички кінзи) або "Не журись" та "Осінній марафон"… Не знаючи, важко було б здогадатися, що це знімав один режисер. У тому й полягає унікальність та найбільший плюс його творчості. Адже здебільшого ми знаємо талановитих і навіть видатних митців, які все життя переписують один і той самий роман, перемальовують одну і ту саму картину, перезнімають один фільм – чудовий, але один.

Режисер,
син режисерки

На відміну від більшості кінематографістів радянської доби, Георгій Данелія не закінчував ВДІК. Він вивчився на архітектора і навіть уже почав працювати за фахом, коли йому трапилося оголошення в газеті про те, що "Мосфільм" набирає слухачів на Вищі режисерські курси. Цікаво, що газету цю (ось він, комічний елемент життя) молодий архітектор Гія Данелія буквально знайшов на вулиці – нею накривався п’яний чоловік, якому вони з другом вирішили допомогти. Викладачами на тих курсах були живі класики – такі, як Ромм і Калатозов. Але насправді перші кіноуроки Данелія отримав іще вдома, в дитинстві. Його мати – Мері Анджапарідзе – все життя працювала на "Мосфільмі" режисером, тітка – Веріко Анджапарідзе – видатна грузинська акторка і мати не менш видатної грузинської акторки Софіко Чіаурелі, яка, відповідно, є двоюрідною сестрою Георгія Данелії. Ось така родина!

Зі світу кіно й дружини режисера. З акторкою Любов’ю Соколовою вони познайомилися на зйомках фільму "Ходіння по муках", де Данелія працював другим режисером. Він шалено закохався і одразу ж запропонував побратися. Вони прожили разом 25 років, виховали сина, але так і не одружилися офіційно. А потім він зустрів акторку-журналістку Галину Юркову і… Після виходу стрічки "Осінній марафон" довго ширилися чутки, що Данелія, мовляв, зняв автобіографічне кіно про власний любовний трикутник. Жовтої преси в СРСР не існувало, обговорювати подібні теми публічно було неможливо, але щирий Данелія враз і, мабуть, мимоволі зупинив потік пліток. Просто розповів в одному з інтерв’ю, що справді знімав цей фільм про себе. З Галиною Юрковою вони разом і нині.

Дозрів до… мультика

Кавказцем з Чистих Прудів називають нині Данелію у Москві. Справді, кавказцем він є тільки за походженням: народився у Тбілісі, в грузинській родині, але до Москви переїхав у віці одного року і більше вже нікуди не переїжджав. Данелія чесно зізнається, що не пам’ятає грузинську мову. Здавалося б, цього свого сина Грузія втратила давно і назавжди. Але парадокс у тому, що саме він змусив закохатися у свою все ж таки Батьківщину мільйони глядачів різних національностей. Адже неможливо любити фільми "Міміно" чи "Не журись" і не полюбити при цьому Грузію. Сам режисер уникає розмов про, як він каже, національне питання. Інтерв’ю практично не дає вже десять років. Провадить доволі затворницьке життя. Але попри щойно відсвятковане 80-річчя Георгій Данелія зовсім не пенсіонер. Він працює над… мультфільмом. Анімаційне продовження фантастичної сатири "Кін-дза-дза" має вийти на екрани вже наступного року.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА