Серце Дженніфер "Назавжди"
Видавець – Автор, 2010,
15 пісень
Вінницький гурт "Серце Дженніфер" уже встиг засвітитися на українському музичному небосхилі кількома піснями. Граючи альтернативну музику, команда однак не рівняється на місцевий андеграунд, а стрімко рветься до шоу-бізнесу. У цьому їм всіляко допомагають і лідер гурту "ТіК" Віктор Бронюк разом зі своїм продюсером Олегом Збаращуком, і Кузьма "Скрябін", і багато інших знаних особистостей, тож залишитися непоміченими хлопцям не загрожує. Орієнтирами у житті музикантів є такі поняття, як любов, дружба, відданість і, звісно, музика, про що вони і співають. Теми банальні, але зроблено все акуратно, якісно й зі смаком. Десь наприкінці 1990-х пробивалася на український музичний олімп стилістично схожа "Друга Ріка". Подібність можна знайти і в тенденції (дивній, як на мене) брати на озброєння російські хіти: "Друга Ріка" нещодавно переспівала пісню Алли Пугачової "Брось сигарету", а "Серце Дженніфер" – "Трус не играет в хоккей". Щоправда, українською. Як і безліч колег, група виклала альбом для безкоштовного скачування на своєму офіційному сайті: www.sercegennifer.com.ua.
Етсетера. "Мрійник"
Видавець – Автор, 2010,
11 пісень
"Досить мірятися тим, чого в тебе немає", – закликає сумська "Етсетера", хоча сама якраз цим і займається. У сенсі виконує брит-попівську альтернативу, а не те, що ви подумали. Музика вторинна, як і у згаданого поруч "Серця Дженніфер", і альбом, як у нього ж, вийшов на люди щойно, у серпні. Робота над ним тривала протягом 2009-2010 рр. в AlFom studio (м. Суми). В альбомі (а він другий у біографії команди) немає жіночих бек-вокалів та запрошених музикантів. Заголовкова пісня "Мрійник" вже встигла потрапити на дві збірки українських пісень. Протягом запису альбому вокаліст гурту Володимир Нянькін приблизно 130 разів проспівав свою улюблену фішку – варіації на англійське слово "Yeah". А ще альбом "Мрійник" має хронометраж 43 хвилини і 23 секунди, що дозволяє прослухати його за один шкільний урок. У середині вересня гурт розпочне на підтримку дебютника тур п’ятнадцятьма містами, причому, стартує із Західної України, тож поживемо – почуємо. А наразі качаємо альбом з офіційного сайту гурту та з їхньої сторінки на "Вконтакті".
Сокира Перуна. "Слово"
Видавець – Автор, 2010,
10 пісень
Хтось чекав (якщо чекав) від нового релізу українських скінхедів ще одного ліричного "...i мертвим, i живим, i ненародженим...", а комусь хотілося важкого альбому в дусі цьогорічного попередника "In Victus". Натомість маємо таки акустику, але вже далеко не шевченківську. Те, що половина треків – російськомовні, для мене, звісно, має значення, проте не вирішальне: завжди можна сказати, ніби таким чином гурт намагається поширювати "українську ідею" серед неукраїномовного люду. Але який стосунок до тієї ж "української ідеї" має прославляння загарбника Сибіру та сподвижника російського імперіалізму Єрмака? Просто шкода було викидати текст у смітник? Як не крути, а загальне враження таке: альбом сирий, незакінчений і – що найголовніше – не має стрижня, чи то пак концепції. Коротше кажучи, напрошується паралель: усі скінхеди рано чи пізно розчаровуються в ідеології руху, а "Сокира Перуна", схоже, видала не просто "Слово", а останнє слово вмираючого організму, який себе віджив і тій своїй ідеї відслужив. Як сказав би не менш віджилий політик, "маємо те, що маємо".
Drinking Park. "Королевство
Пустого Стекла" (Сингл)
Видавець – Автор, 2010, 3 пісні
Студійний проект старожилів чернівецького року – гурту Satyros (Ігор "Марба" Абрамов – вокал, гітари та Олег "Мох" Махній – бас, гітари) зі стьобною назвою Drinking Park став наслідком накопиченого на душі у хлопців життєвого негативу. Щоб не тримати в собі, музиканти трансформували його, як це часто буває, у творчість. Три композиції – "Любовь", "Королевство пустого стекла" і "Зачем?" – це роздуми людини, яка пережила нещасне кохання, далі – заливала його горілкою, щоби втамувати біль, а вже після всього цього заспівала. Старезна як світ істина спрацювала і тут: після смерті обов’язково має щось народитися. Народилося трійко діточок-пісень. Гарно аранжовані і записані на місцевій студії "Стелсофон", композиції вже встигли прозвучати в ефірі деяких місцевих ефемок, що на тлі усілякої низьковартісної музики, яку зазвичай там пропагують, не може не тішити. Потужний вокал та бездоганна майстерність у володінні гітарами, що шліфувалася роками, свідчать про наявність таланту, а його, як відомо, не проп’єш. І хоча музика без претензії на новаторство, слухається усе цілком гармонійно.