Стилістику гурту "Тінь Сонця" можна визначити як "козацький рок" або, скажімо, "патріотичний хеві-метал". Музику такого спрямування цей столичний колектив виконує з 2002 року. До того засновник гурту Сергій Василюк із товаришами грали альтернативний рок, але дуже швидко захотіли чогось серйознішого. У творчому доробку команди дві студійні платівки – "Над Диким Полем" (2005) і "Полум’яна Рута" (2007) – та три самвидавівські: "Святість Віри" (2002), "За Межею" (2005) і "Зачарований світ" (2005). Якщо у перших альбомах гурт оспівував переважно добу козацтва, то у "Полум’яній руті" сягнув і Київської Русі, і навіть дохристиянської епохи. Нещодавно формація записала новий альбом, який ось-ось має вийти. Про нього, а ще про патріотизм, мистецькі уподобання та наше місто спілкуємося з лідером гурту Сергієм ВАСИЛЮКОМ.
– Сергію, передусім хочеться запитати, як ти позиціонуєш свій гурт?
– Це національно свідомий український рок, традиції якого ми продовжуємо, а своїми вчителями в Україні вважаємо "Кому Вниз", "Плач Єремії" – гурти, що виконують змістовні пісні. Те, що ми часто звертаємося до патріотичних тем, є ознакою того, що нам це не байдуже. Але ми не зациклюємося на одній темі, тим більше на минувшині. У піснях про козаччину чи давню Русь ми просто беремо ці славетні символи і переносимо їх у сучасність, щоби нинішній українець відчував себе сильним, відчував підтримку пращурів.
– Останнім часом ти розкручував свій сольник "Сховане обличчя". А чим займався гурт? І коли вже з’явиться давно обіцяний новий альбом "Тіні Сонця"?
– Ми сподівалися, що платівка з’явиться навесні. Але якісно звести альбом не встигали, а видавати його влітку недоречно, тому перенесли презентацію на осінь. Ну і, враховуючи гарний прийом на вашій "Обнові", не виключаємо, що запрезентуємо його сольним концертом у Чернівцях. Від попередніх альбом відрізнятиметься різноплановістю: він буде і філософським, і патріотичним, і ліричним, і максимально різнобарвним. Там будуть дуже особисті пісні, наприклад, "Сонця лід", "Місяцю мій", "Схована у мріях", тобто речі, які, мабуть, не всі виконавці й виносили б на широкий загал. Але я людина доволі відкрита, і пісні дуже симпатичні вийшли, ми їх уже давно граємо, людям подобається.
– Зрозуміло, що десь на дружніх посиденьках біля ватри тебе просять виконати не лише свої речі. Чиї ще пісні у твоєму репертуарі?
– З українських справді люблю і виконую "Плач Єремії", "Кому Вниз", раннього "Скрябіна". Люблю співати білоруські пісні – як народні, так і, наприклад, гурту "N.R.M", є у них така файна пісня "Три чарапахі". Ну і, звичайно, добре знаю російський рок: "Кіно", "ДДТ", "Алісу".
– А таке явище, як "російський рок", взагалі ще існує? І чи не було це поняття штучно роздуте?
– Думаю, що було таке музичне явище, яке об’єднувало людей різних республік у прагненні демократії і, можливо, прискорило розпад радянської імперії. Хоча, звичайно, ні "Машина Времени", ні Цой про таке не співали, і невідомо, чи вони взагалі хотіли незалежної України... Я досить чітко розмежовую російське мистецтво і російську політику. Деякі люди цього не роблять, мовляв, якщо російське, то не будемо ні дивитися, ні слухати. Думаю, це неправильно. У росіян теж є чого повчитися, лише не треба перед ними плазувати.
– На твоєму сольному альбомі є пісня на вірш Василя Стуса. Чиї ще вірші ти б хотів покласти на музику?
– Мені справді дуже подобається українська література. Коли вивчаєш її в школі – це одне, а коли опановуєш особисто, починаєш переосмислювати історію України, приходиш до більш зрілого її сприйняття. Перечитував нещодавно і Сосюру, і Симоненка, і, звісно, Стуса. Чудові вірші, можливо, щось на них і напишеться. А ще був такий цікавий експеримент: я поклав на музику два вірші Кіплінга. У Києві презентували першу збірку його віршів в українських перекладах, і я поклав на музику "Мауглі проти людей" та "Денні Дівер".
– Наскільки ти є авторитарним у колективі?
– У нас є кілька правил: я формую репертуар, але пісні не завжди є моїми. Наприклад, у новому альбомі буде аж три пісні Івана Лузана. І ось у плані аранжування у нас останнє слово за автором, а не за лідером гурту. В колективі зараз хороша і здорова атмосфера.
– Ти присвятив пісню Чернівцям і всіляко намагаєшся їх популяризувати...
– Є об’єктивна оцінка: Чернівці – одне з найгарніших міст в Україні. Але у мене з Чернівцями ще й якісь ірраціональні стосунки. Коли я приїжджаю сюди, одразу стаю щасливим, усміхненим. Це нагадує почуття, які бувають до близької жінки. Мені Чернівці подобаються більше за Львів, тому що вони зроблені в сонячних кольорах, і за будь-якої погоди я їх сприймаю саме так. Тому і співаю: "Твоє місто – світлий сонячний день". На "Вконтакті" у мене є відкрита сторінка, яка називається "Кохані Чернівці". На ній – знімки, зроблені мною під час однієї з поїздок до вас. Тоді зранку я вийшов і фотографував вулицю Кобилянської, облраду, Центральну площу, університет... Хоча обійшов і вивчив ще не все. Гадаю, невдовзі заповню цю прогалину. Я вперше побував у Чернівцях 2007 року, і відтоді місто справді стало для мене рідним, я тут почуваюся гармонійно, тим більше, що вже є багато друзів. А вулицею Кобилянської можу ходити годинами і відчувати щасливий спокій.
Тарас ПІЦ
