Сьогодні у нас дві певною мірою подібні перекладні новинки від видавництва "Фоліо", що вийшли у серії "Карта світу": роман француженки Маргеріт Дюрас "Хіросіма, любов моя" і роман найвідомішого сучасного словенського письменника Драго Янчара "Древо безіменне".
Дюрас розповідає історію страждання і нестримної пристрасті між двома абсолютно різними людьми. Він – японський архітектор, вона – французька акторка: "Обоє з тих, хто щасливий у шлюбі і не шукає доповнень чи компенсацій у подружній зраді". Вони зустрічаються влітку 1957 року в Хіросімі, куди молода жінка приїжджає на зйомки інтернаціонального фільму про мир. Між героями виникає шалене, хоч і заздалегідь приречене почуття. Герої у всіх сенсах належать до різних світів, але саме Хіросіма стає тим "спільним місцем, де еротизм, кохання, біль з’являються нещадним сяйвом".
Роман між героями триває дві ночі. За цей час вони навзаєм розкривають власне минуле, сповнене болю, жалю та смерті. У двадцятирічному віці головну героїню, звичайну французьку дівчину, обстригли за кохання до німецького солдата. Її батько, аптекар, був настільки вражений вчинком дочки, що замкнув її у підвалі без засобів до існування. "Я була збезчещена через хворобливу уяву чоловіків, – згадує героїня. – І збожеволіла від злості". Тепер любовна пригода з японцем мовби повертає її в часи Другої світової війни: у цьому чоловікові героїня бачить того, хто колись змінив її життя і змусив страждати.
Подібне повернення в минуле бачимо і в романі Драго Янчара. Герой на ім’я Янез Липник – сумлінний архіваріус і вірний чоловік – одного дня знаходить рукопис солдата, названого через свої любовні походеньки Великим Коханцем. Ця знахідка кардинально змінює Липника. Завдяки щоденнику він потрапляє у цілком інший світ, де триває війна і люди помирають найбезглуздішим чином. Рукопис змушує героя пригадати власне дитинство, перше кохання, хворого батька та його друзів-алкоголіків. Поступово Янез втрачає зв’язок із реальним світом і відчуття різниці між тим, що відбувалось у його минулому, і тим, що він прочитав у знайденому щоденнику.
Через чоловікове захоплення найбільше страждає його дружина Маріанна. Апогеєм історії подружжя стає згадка про Довгий острів, де герої відпочивали замолоду. "Тоді вони були закохані – як би інакше могли поводитися? – самі посеред острова, далеко від війни". Це місце стає символом любові та сумнівів Янеза і руйнує світлий образ його дружини.
Головною героїнею щоденника Великого Коханця є вчителька Зала, в яку закоханий і автор рукопису, і Янез. Вона ж, у свою чергу, закохана в одного із загарбників, за що, як і в романі Маргеріт Дюрас, платиться власним волоссям. Внаслідок пережитих страждань Зала божеволіє. Шукаючи її слідів, Янез знаходить інший щоденник – Іванки К., яка працює у психіатричній лікарні, куди потрапляє Зала. Теми війни і божевілля на сторінках знайденого рукопису набувають нового змісту. Доглядальниця постійно запитує себе, де більше дурнів – зовні чи всередині лікарні? "Те, що роблять люди одне з одним у воєннім часі поза цими стінами, не є нормальнішим від того, що відбувається у нашій установі", – підсумовує Іванка К.
Підсумовуючи: єдине, що по-справжньому варте уваги, – кохання. Воно дихає на сторінках старих рукописів, долає час і війну, дає притулок мандрівникові в історії про заголовкове безіменне древо, на яке ніхто не наважувався залізти. А шкода, бо лише сміливець здатен здобути винагороду і знайти "свободи ключ". Янеза Липника на це так і не вистачило.
Лілія ШУТЯК
