Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Познайомитися ближче з поетом, есеїстом, перекладачем і вже майже прозаїком Андрієм ЛЮБКОЮ чернівецька публіка матиме можливість на початку вересня у рамках міжнародного фестивалю Meridian Czernowitz. А сьогодні у нас – легка артпідготовка до майбутнього знайомства. На прикладі Любки я вкотре переконуюсь, що біографія – це не кількість прожитих років, а їхня якість. Попри свою ранню молодість, Андрій уже встиг багато чого: народитися в Ризі, закінчити Мукачівське військове училище, взяти участь у Помаранчевій революції (хоча з огляду на вік не дуже мав право це робити), долучитися до акцій протесту в Білорусі і посидіти трохи у тамтешній в’язниці, здобути диплом українського філолога в Ужгородському університеті, видати збірки віршів "Вісім місяців шизофренії" та "Тероризм", стати лауреатом літературної премії "Дебют" і т.ін. Одне слово, поговорити з Андрієм Любкою є про що.

– Початок твого "життєтворчого шляху" зовні виглядає досить дивно: з Латвії – через українське військове училище – до української літератури. Чи, може, в цьому всьому була якась невидима внутрішня логіка?

– У Латвії я народився майже випадково, збіг обставин: мама навчалася там у медуніверситеті (і не довчилася, бо народила мене на першому курсі), а батько там само – у військовому інституті. У Ризі я пробув рівно місяць, а потім лікарі відправили мене додому помирати: я народився з купою хвороб, астмою і вадою серця, але Україна мене якось врятувала, що тішить, принаймні мене. А батько був військовим, він через рік після мого народження загинув, ось я і вирішив теж стати воїном, у цьому всьому можна шукати фройдистські штучки, і вони там, напевно, є. У військовому училищі я почав писати більш-менш серйозні вірші, писав щось і до того, у школі, але то було безнадійне. Для училища я навіть спробував написати гімн, вийшла якась пафосно-патріотична потвора, зрештою, як усі гімни. Хоча, підозрюю, моїй мамі такі вірші сподобалися б більше, ніж те, що я пишу тепер. Зараз цікаво було б написати гімн для цього училища жорстким верлібром, це було б концептуально. Коротше кажучи, шлях мій не був встелений трояндами чи терновими вінками, він взагалі нічим не був встелений, але починав я, як і всі нормальні класики, з війни і патріотичних гімнів, з графоманії, словом.

– Ти щойно повернувся з Варшави, де провів півроку на стипендії Gaude Polonia. Чим ти там займався? І чи побачив у культурному житті Польщі щось таке, чого нам, на твою думку, бракує?

– У польській столиці я переважно писав і читав, вчив потихеньку мову і знайомився з дівчатами, можна було б підвести якісь статистичні підсумки, але якщо говорити коротко, то я написав роман. До цього я вже кілька разів починав якісь такі масштабні штуки, але ніколи не доводив справу до кінця, бо текст переставав мені подобатися ще в процесі писання. А тут сів і написав, у цьому сенсі можна собі галочку поставити. Можна ще сперечатися про його художню якість, але, думаю, після внесення правок з того все-таки вийде щось путнє. У грудні поїду на стипендію до Латвії, там, на березі Балтійського моря, і завдам собі клопоту з дописуванням і переписуванням. Крім того, написав з десяток віршів, чим майже завершив корпус нової поетичної книжки, навіть назву для неї придумав: "Сорок доларів плюс чайові". Впорядкував українське число польського "товстого" журналу "Tygiel Kultury", там буде майже вся вартісна молода українська література – від Наталки Сняданко до Грицька Семенчука, есеї Миколи Рябчука і Ярослава Грицака, огляд культурних подій останніх десяти років. До кінця листопада буде вже й паперова версія. А щодо того, чого нам бракує, – знаєш, нам усього бракує, особливо в культурі. Здається, Сергій Жадан писав, що Помаранчеву революцію треба було почати з гарматного залпу по управліннях культури. Так ось, я не розумію, чому жоден літак не падає на Міністерство культури, чим воно гірше від американського Торгового центру? Ой, за останнє речення мене, певно, на допит в СБУ викличуть – згідно з новою модою...

– До речі, про політику. Вона у твоєму житті відіграє хоч і не головну, але й не епізодичну роль. Ти виїжджав на стипендію якраз між двома турами президентських виборів. Чи помічаєш тепер якісь зміни в Україні?

– Політика, риболовля і жінки – це найбільш азартні речі в нашому вбогому житті, зрештою, більше нічим і займатися. Але з політикою я зав’язав майже два роки тому. І хоч тепер мене кличуть висуватися в Ужгородську міськраду від "Батьківщини", але це вже не моя дорога. Доки в тобі нуртує юнацький максималізм, можна й робити щось таке, але з часом стає дедалі більше скептицизму. У другому турі я голосував в українському посольстві у Варшаві, а позаяк (привіт, Юрку!) у мене було посвідчення журналіста, то навіть спостерігачем там зареєструвався. Це був розпач, коли ситуацію зубами хотілося тримати, адже було зрозуміло, що ми прямуємо у минуле. Ну, не вийшло, спробуємо ще раз. А доки країною керують великі тупі предмети і старі маразматики-"реформатори", варто просто писати вірші, робити свою роботу і час від часу чистити кулемети в стрісі. Я ось щойно з Тиси (двотижнева риболовля – незлецький спосіб акліматизації в Україні), тому можу сказати, що після приходу Януковича до влади навіть риба якось менше клює.

– Нещодавно наш спільний друг і твій поетичний "хресний батько" Юрій Андрухович наробив багато галасу заявою про необхідність відділення від України Донбасу і Криму: інакше нашій державі ніколи не стати ні українською, ні європейською. Тобто – власне нашою. Водночас серед твоїх друзів-поетів є чимало й таких, хто категорично з думкою Андруховича не погоджується. На чий бік у цій дискусії станеш?

– Друзі-поети хай почитають біографії їхніх попередників: 1918 року всі – від Тичини до Сосюри – були на фронті, а не боролися з режимом пиятикою і різними дурницями. Я погоджуюся з думкою, що митець має бути поза політикою (бо інакше можна стати таким, як Павличко чи Драч або, борони Боже, Яворівський), але бувають моменти, коли той-таки письменник має висловити свою громадянську позицію. Думаю, краще дослухатися до Андруховича, ніж до Симоненка чи навіть Ющенка. Ми живемо у ХХІ столітті, і Україну хотілося би бачити адекватною й цілеспрямованою. Тому – якщо вони й надалі не поділятимуть наші цінності і бридливо кривитимуться, коли я купуватиму квиток у Ялті, – Кримові й Донбасу справді треба дати можливість піти у вільне плавання. Єдине, на чому варто наголосити, це те, що Крим треба віддати кримським татарам, у цьому ми їм мусимо особливо допомагати, бо вони на нашому боці. Сльози ж про святу й соборну нашу земельку треба витерти і визнати, що Крим нашим ніколи не був. А якщо нам вдасться показати клас у розвитку, то років через двадцять Донецьк сам до нас попроситься, а ми вже тоді будемо вирішувати. Головне ж – не Донбас чи Крим, а Закарпаття й Буковина!
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
6-08-2010, 10:34
Коментарів 0 Переглядів 3361

Теги -
загрузка...
У Берліні знайшовся боєць з Буковини, якого розшукували тиждень
За словами батька буковинця, Ігор Мацкуляк був дезорієнтований
У «Буковині» заявили про припинення існування футбольного клубу
Гендиректор клубу сказав, що команда може зникнути взимку, якщо не буде фінансування
Популярне Коментують
• Новини
Виварки вам у поміч і бережіть пацанів. Блог Мостіпаки
Про головні події минулого тижня у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Перший Центр Дитячого Зору відкрив свої двері для маленьких чернівчан (на правах реклами)

У середу, 10 жовтня, на Соборній площі, 1, відкрився перший у Чернівцях Центр Дитячого Зору "Люксор Kids", що став довгоочікуваним поповненням у великій родині "Оптики Люксор"
Буковинцям пропонують автомобілі Renault в кредит на особливих умовах (прес-реліз)

Жителі Буковини мають змогу придбати нові автомобілі Renault на акційних умовах- від 1% річних.
ПриватБанк збільшив термін кредитування на придбання нових автомобілів до 7 років (прес-реліз)

Акційні умови кредитування на придбання нових автомобілів включатимуть в себе відсоткову ставку від 0,01% річних, аванс від 10% вартості авто та подовжений строк кредиту - 7 років
Апартаменти чистого повітря чекають на своїх мешканців (на правах реклами)

На околиці Чернівців, подалі від міської метушні, розташувався новий сучасний житловий комплекс "GARDEN HALL", який відрізняється зручним плануванням квартир, якістю будівництва і доступною ціновою політикою
Солодке задоволення у Чернівцях (на правах реклами)

А ви знали, що солодощі сприяють вашому щастю? Ні? Тоді мерщій до найсолодших місць у Чернівцях, що вразять не лише смаком десертів, але й їх естетичним оформленням.