"Цвітіння сакури"
Німеччина, 2008
Режисер – Доріс Деррі
У ролях: Ельмар Веппер, Ханнелоре Ельснер, Ая Ірідзуки
Баварські пенсіонери Руді і Труді, які не уявляють життя один без одного, їдуть до Берліна. Справжньою причиною подорожі є смертельна хвороба голови родини Руді, про що він не здогадується: дружина не наважилася розкрити чоловікові таємницю, але умовила його з’їздити в гості до старших дітей. Молодший син живе в Токіо, але у випадку спокійно-рутинного Руді про Японію не може бути й мови. У Берліні й настає означена на початку фільму смерть, але всупереч очікуванням помирає не приречений Руді, а його дружина Труді. Втративши її, невтішний старий озирається в минуле і розуміє, що Труді, яка так любила мистецтво японського танцю буто, проміняла свої захоплення на сімейні клопоти у німецькій глушині. Зібравши речі дружини, Руді здійснює подорож до Японії, куди завжди кликало її серце.
"Мої зірки прекрасні"
Франція, 2008
Режисер – Летиція Коломбані
У ролях: Кад Мерад, Катрін Деньов, Еммануель Беар, Мелані Берньє
Зовні непримітний Робер працює нічним прибиральником у великому акторському агентстві. Він трохи засліплений своєю близькістю до зірок і через це таємно стежить за життям і кар’єрою трьох улюблених актрис. І не лише стежить, а й втручається в їхні долі: провокує розрив із бойфрендом однієї актриси, другій перешкоджає взяти участь у пробах, третій регулярно докучає криками під вікнами. Одного разу актриси зустрічаються і, виявивши, що страждають від зазіхань одного і того самого прихильника, вирішують його провчити. Паралельно від героя йдуть дружина з донькою і навіть кіт падає у депресію. Відомі актриси певною мірою грають самих себе: Катрін Деньов – одиноку немолоду діву, яка таємно ласує солодощами, а Беар – не дуже розумну красунечку дещо легкої поведінки. Цей фільм – приклад елегантного і легкого французького кіно з простим передбачуваним сюжетом, але приємним присмаком.
"Як я провів цього літа"
Росія, 2010
Режисер – Олексій Попогребський
У ролях: Григорій Добригін, Сергій Пускепаліс
Назва активізує два символічні, визначальні для фільму коди. Перший нагадує про шкільні твори і пов’язаний з інфантилізмом, другий виникає з неузгодження відмінків та додає "дитячій" назві злу іронію. Головні герої – начальник полярної метеостанції Сергій та стажер Павло – відбувають останні дні вахти на чукотському острові. Сергій – класичний полярник, неоромантичний "справжній мужик". Павло на вигляд – типовий студент у камуфляжних штанях, із плеєром та сережкою у вусі. Якось, коли Сергій вибрався порибалити, з материка надійшла трагічна звістка про його родину. Павло – чи то від страху, чи з милосердя – замовчує новину. Тут і починається фатальний ланцюжок: брехня породжує нову брехню. Мимоволі у протистоянні двох чоловіків вимальовується одвічний конфлікт батьків і дітей на тлі величної природи Півночі.
