Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Два тижні тому помер Юрій Іллєнко. У некрологах (а їх, треба визнати, було образливо мало), звісно ж, зазначалося, що "українська культура зазнала непоправної втрати", і це чистісінька правда. Ось тільки втрати цієї наша культура зазнала вже давно – коли померло українське поетичне кіно. Може й українське кіно загалом… Іллєнко пішов із життя у 74 роки (для режисера вік такої собі "середньої зрілості"), а його видатні фільми знято десятки років тому.

Режисер з операторським оком

У кіно Юрій Іллєнко прийшов як оператор: це був його фах, здобутий у ВДІКу. Весь кінематографічний світ знає його як "камермена" шедевру "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. Іллєнкові тоді не було ще й тридцяти років, але він уже мав дві кінострічки у фільмографії та престижні міжнародні нагороди. Те, що він "перекваліфікувався" на режисера, не подобалося колегам, адже операторів звично сприймають як технарів, безсловесних виконавців режисерських задумів. Якщо ж вони самі пнуться у постановники, то, певно, мають нездорові амбіції. З амбіціями в Іллєнка справді все було гаразд, але не гірше – і з талантом та працелюбністю. Його постановницький дебют "Криниця для спраглих" (1965) одразу потрапив у розряд класики. До того ж з’ясувалося, що режисер з операторським оком має певну перевагу над просто режисером. У "Криниці" чи не визначальну роль зіграла вдало вибрана натура. Іллєнко особисто їздив Україною у пошуках місця, яке б своїм виглядом сказало все про трагедію вимирання села, і знайшов – у самому серці країни – село на пісках.
Найвідоміший фільм Юрія Іллєнка – звичайно ж, "Білий птах з чорною ознакою" (1970). Багато хто помилково вважає цю стрічку роботою Івана Миколайчука. Насправді Миколайчук був тут лише співавтором сценарію та виконавцем однієї з головних ролей, але так потужно вплинув на знімальний процес, що фільм у підсумку вийшов ближчим до його стилю. Натомість фільм, який стовідсотково втілює творчу манеру Іллєнка, значно менше знаний глядачам. Це "Вечір на Івана Купала" (1968) за мотивами повісті Гоголя.

Як на мене, "Вечір" – вершина творчості Іллєнка-режисера і справжній шедевр поетичного кіно. Водночас це найстрашніший фільм, який мені доводилося бачити в житті. Страх тут викликає не лише неймовірна напруга, в якій перебуває глядач упродовж усього дійства. Найбільше лякають цілком несподівані власні емоції. Чи можете ви, наприклад, заздалегідь уявити, що співчуватимете аж до сліз… дітовбивці? Що ж до візуального ряду, поетичної символіки фільму, то вони бездоганні. Три кольори – жовтий (він же золотий), червоний та коричневий – грають у стрічці такі ж вагомі ролі, як актори Лариса Кадочникова і Борис Хмельницький. Жовтий – це золото, якого прагнув головний герой, щоби здобути свою кохану. Червоний – це кров, яку він пролив заради досягнення мети. А коричневий – морок, на який перетворилося сповнене каяття та розпачу його життя.

Критики неодноразово звинувачували Іллєнка (а звинувачували його багато й стабільно) в естетизації жаху, надто – за фільми "Лебедине озеро. Зона" (1990) і "Солом’яні дзвони" (1987). Власне, тоді майже всі знімали "чорнуху". Та в Іллєнка вона була не порожнім епатажем, а засобом для відтворення пітьми в людській душі. Втім, наприкінці режисерської кар’єри дійшло й до порожнього епатажу…

Дві музи на "Л"

Чимало видатних і великих режисерів мали собі за муз реальних земних жінок, а не ефемерних мешканок гори Гелікон. У когось муза була одна, як у Фелліні, у когось три, як у Вуді Аллена, у Юрія Іллєнка – дві.
Лариса Кадочникова і Юрій Іллєнко познайомилися ще студентами ВДІКу. І хоч навчалися на різних відділеннях, зустрілися на знімальному майданчику фільму "Вулиця Ньютона, дім 1" (1963). Іллєнко дебютував там як актор, причому в головній ролі. Згодом казав, що цей досвід дуже придався йому в операторській та режисерській роботі, бо навчив цінувати акторів. Невдовзі чарівна Лариса переїхала слідом за чоловіком до Києва, щоби стати символом поетичного кіно. В її ролях ("Тіні забутих предків", "Вечір на Івана Купала", "Білий птах з чорною ознакою"…) мало тексту, зате багато крупних планів. Вона уособлювала те, чого так прагнули майстри поетичного кіно і зокрема Іллєнко: виразність зображення без слів. Великі карі очі говорили більше, ніж можна виписати у сценарії. Ця пара була насамперед творчою, тож і розпалася після першої спільної творчої невдачі – фільму "Мріяти і жити" (1974). Роботу над цією стрічкою кіночиновники зупиняли понад сорок разів на кожному етапі – від проб до монтажу. Іллєнко тоді вже був "під ковпаком" як потенційний націоналіст, а репрезентована ним школа поетичного кіно планомірно знищувалася.

Людмила Єфименко, на 15 років молодша за Іллєнка, стала його новою музою 1976 року, коли було знято фільм "Свято печеної картоплі". Її акторська доля склалася не так вдало, як у Кадочникової, зате щасливим вийшов шлюб: двоє синів, взаємне захоплення і прихильність до останніх днів. На перший погляд, між двома музами режисера немає нічого спільного, крім першої літери імен, але якщо подивитися "очима" кінокамери… У фільмі "Лісова пісня. Мавка" (1981) Єфименко – це та ж Кадочникова, тільки більш фактурна. До речі, можливо, цей фільм і був лебединою піснею поетичного кіно. Стрічка не викликала захвату у критиків: режисера звинуватили у самоплагіаті та навіть несмаку. Проте "Лісова пісня" була ще достатньо щирим фільмом, аби сподобатися глядачам. А за двадцять років з’явилася "Молитва за гетьмана Мазепу". Залишу без коментарів цей твір. Скажу лише (якщо вже йдеться про музу), що найбільш захоплений відгук, який доводилося чути про стрічку, стосувався саме Людмили Єфименко: "Таке тіло у 50 років – це надзвичайно!"

На жаль, спроба воскресити українське поетичне кіно не вдалася навіть тому, хто його свого часу виплекав. Але, на щастя, старі кінофільми, перенесені на сучасні носії, добре зберігаються, тож і сьогодні ніщо не заважає насолоджуватися шедеврами, знятими навіть кілька десятиліть тому.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
Рейтинг:
(голосів: 1)
2-07-2010, 17:21
Коментарів 0 Переглядів 2905

Теги -
загрузка...
У Берліні знайшовся боєць з Буковини, якого розшукували тиждень
За словами батька буковинця, Ігор Мацкуляк був дезорієнтований
У «Буковині» заявили про припинення існування футбольного клубу
Гендиректор клубу сказав, що команда може зникнути взимку, якщо не буде фінансування
Популярне Коментують
• Новини
Виварки вам у поміч і бережіть пацанів. Блог Мостіпаки
Про головні події минулого тижня у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Перший Центр Дитячого Зору відкрив свої двері для маленьких чернівчан (на правах реклами)

У середу, 10 жовтня, на Соборній площі, 1, відкрився перший у Чернівцях Центр Дитячого Зору "Люксор Kids", що став довгоочікуваним поповненням у великій родині "Оптики Люксор"
Буковинцям пропонують автомобілі Renault в кредит на особливих умовах (прес-реліз)

Жителі Буковини мають змогу придбати нові автомобілі Renault на акційних умовах- від 1% річних.
ПриватБанк збільшив термін кредитування на придбання нових автомобілів до 7 років (прес-реліз)

Акційні умови кредитування на придбання нових автомобілів включатимуть в себе відсоткову ставку від 0,01% річних, аванс від 10% вартості авто та подовжений строк кредиту - 7 років
Апартаменти чистого повітря чекають на своїх мешканців (на правах реклами)

На околиці Чернівців, подалі від міської метушні, розташувався новий сучасний житловий комплекс "GARDEN HALL", який відрізняється зручним плануванням квартир, якістю будівництва і доступною ціновою політикою
Солодке задоволення у Чернівцях (на правах реклами)

А ви знали, що солодощі сприяють вашому щастю? Ні? Тоді мерщій до найсолодших місць у Чернівцях, що вразять не лише смаком десертів, але й їх естетичним оформленням.