29 червня у Залі Дроздовського відбулося мистецько-товариське відзначення подвійної дати в житті відомого чернівецького художника Олега Любківського: 25 років творчої біографії та 60 років від дня народження. З огляду на те, що творчість Любківського давно стала однією з найупізнаваніших візитівок нашого міста в цілому світі, у першу дату повірити важко. А з огляду на форму, в якій перебуває художник, у другу дату повірити взагалі неможливо.
Письменниця Софія Майданська пише: "Олег Любківський володіє рідкісним даром розуміння і відтворення неповторного духу оселі, завдяки якому на малому аркуші паперу перед нами постає душа і доля цього будинку. Пластична досконалість підпорядковується лаконізмові і точності висловленої думки: чим простіший текст, тим глибший підтекст. Кожна, здавалося б, незначна деталь: чорний слід од дощівки під обламаною ринвою, глибокі шкарубини, що розсікають карниз, закладені ізсередини вікна, структура старої цегли, з якої облущився тиньк, нерівно забитий струхлявілими дошками отвір, що колись призначався для дверей, дерева, що проросли крізь дах, – усе це набуває символічної значимості, виразної поетичної метафори, які примушують замислитися над закономірністю неминучості кінця: життя дає місце життю, але вже іншому…
Коли опиняєшся віч-на-віч з галереєю відчужених архітектурних образів зникаючої доби, вихоплених чутливим різцем художника-графіка Олега Любківського з невблаганного полум’я часу, їхній пильний погляд особливо гостро відчуваєш, ступивши в крутіж міських вулиць другого тисячоліття, захаращених навалою технократичного тлуму. В цьому погляді нема ні докору, ні осуду – він сповнений гордовитого презирства повергнутої в пил, однак нескореної шляхетної епохи Стефана Цвейга, Райнера Марії Рільке, Франца Кафки, Густава Малера, Альбана Берга, епохи цісаря Франца Йосифа…
В основі художнього бачення Олега Любківського лежить дисонанс, який завжди був на зламі віків і на зламі епох… Олег Любківський гостро відчуває цей розлам, він бачить, що материк під назвою Європейська культура може назавжди стати загубленою Атлантидою, і через те всі свої сили кладе на збереження пам’яті про цю культуру".
А ось що про свою творчість, місце і час каже сам художник:
Про становленняЯ вважаю, що митцем треба народитися. Мистецтво – це єдиний вид людської діяльності, який не можна вибрати, як професію після закінчення школи. Якщо з дитинства людину бентежить усе прекрасне й таємниче, то рано чи пізно її мислення матеріалізується в конкретних художніх формах, незалежно від сприятливих чи не сприятливих обставин. Мені особисто бажання стати художником підказало саме наше місто, яке викликало відчуття величності і загадковості, а здалеку нагадувало старовинну гравюру. Цей образ жив у мені, аж доки сформувався в закінченні композиції у свідомому віці. Але образ міста не вписувався в категорії радянського соцреалізму, на часи панування якого припали роки мого професійного становлення: як молодому художнику, мені довелося пережити чимало драматичних колізій. Та врешті-решт мої твори перемогли місцеву художню номенклатуру, потрапивши на всесоюзну виставку акварелі 1987 року. Відтоді соцреалісти вже нічим не могли мені зашкодити. Моє місто побачили в Києві, Москві та колишньому Ленінграді, а далі були Канада, Швейцарія, Бельгія, Німеччина, Румунія… Перша концептуальна виставка "Романтичні краєвиди" експонувалася у Національному художньому музеї України, "Осінь минулого століття" – у Києво-Могилянській академії, а виставка "Золота груша" – в австрійському Landesbildungscentrum.
Про ЧернівціНапівміф-напівлегенда Чернівців увійшла в мою свідомість з раннього дитинства. Висока гора шпилів і куполів заповнювала мою уяву відчуттям майбутнього знайомства зі світом мистецтва. Місто було щедрим дарунком історичної долі, безкінечним від під’їздів, вітрин і кінотеатрів. На міцних кам’яних тротуарах тьмяно виблискували важкі залізні слова Wien, Wasserwerk, Stadtmagistrat. Дитяча лікарня світилася готичними вітражами колишнього німецького посольства, а в квартирах чернівчан висіли таблички з написами Apartament, Briffe, Scrisori. Геніальне архітектурне творіння – Резиденція буковинських митрополитів – вабило недосяжними таємницями, а поріг моєї школи прикрашав потойбічний напис: Leon Schrenzel Czernowitz.
Про сучасну культуруЧаси справжніх поціновувачів, меценатів, мистецтвознавців давно минули. Тепер смаки формує ринок або й просто базар, а мистецтво вважається частиною сфери послуг. Відповідно, домінує "попса" в усіх своїх різновидах, ширвжиток і відверта самодіяльна халтура. У виставкових залах на втіху домогосподаркам висять примітивні краєвиди та іриси з гладіолусами. Подібна ситуація і в літературі. Всі чомусь хочуть заволодіти серцями масового глядача, слухача, читача… Гадаю, це ненормально, це якась суцільна патологія, так наче хтось навмисне займається зомбуванням людської свідомості, щоб позбавити її свободи, вільного мислення. Нині культура ледве тримається на окремих видатних особистостях, які, намагаючись стояти над буденністю та кон’юнктурою, тяжіють до чогось вартісного і значущого.
Про планиДивна метафізика міста, оспіваного видатними поетами, спонукає до продовження теми. Моє місто, як образ епохи, існує поза звичними художніми уявленнями і пишеться особливою мистецькою мовою. Найменша матеріальна ознака минулого містичним чином оживає завдяки незвичній творчій знахідці або самодостатній авторській композиції. Різні часові виміри, що паралельно існують у буденному середовищі, утворюють парадоксальну еклектичну картину. Ця складна картина є для мене незмінним джерелом натхнення, змістом та темою моїх творів, сенсом та невід’ємною частиною мого життя.
2-07-2010, 15:36
0
3 449
