Якщо ви бачили бодай один фільм Вуді Аллена, то всі інші вже легко впізнаватимете за найменшим епізодом. І не лише завдяки присутності в кадрі самого режисера (зрештою, він знімається далеко не в усіх своїх стрічках), а насамперед через унікальну атмосферу, неповторний настрій. Я б визначила його як буденний трагікомізм або трагікомічну буденність. Сам Аллен із притаманною йому дотепністю та самоіронією порівняв свій творчий стиль із… китайською кухнею: "Мої фільми як страви китайської кухні: всі різні, але, безперечно, між ними є щось спільне". Краще не скажеш, не варто й намагатися.
Взагалі-то Вуді Аллен – насамперед письменник, а потім уже кінематографіст. Свій творчий шлях починав як літературний "негр", вигадуючи жарти для найвідоміших коміків Америки, написав кілька п’єс, які витримали сотні постановок на Бродвеї, та багато оповідань, що вийшли у трьох збірках. Усі його фільми починаються зі сценаріїв, які він пише від руки лежачи на канапі. Зняти фільм за чужим сценарієм – про таке навіть не думав. Можна сказати, що він просто екранізує власну літературну творчість. Але казати так усе ж не варто, бо режисерський геній Аллена давно вже переріс будь-яку екранізацію.
Взяти б останні в часі стрічки. У них уже мало залишилося від фірмових іронічних комедій Вуді Аллена. Власне, це вже й не комедії зовсім, як "Матч Пойнт" або, тим паче, "Мрія Кассандри". Сюжети цих фільмів фактично є переспівом літературної класики – "Американської трагедії" Драйзера та "Злочину й кари" Достоєвського. Смішного, як ви пам’ятаєте, у цих творах мало. Проте стиль буденного трагікомізму чи трагікомічної буденності все ж таки залишається. Герой "Матч Пойнту" здійснює жорстоке подвійне вбивство – зокрема, своєї вагітної подружки (та ще й у виконанні Скарлет Йохансон, що видається особливо цинічним). "Істинний митець" вигадав би для злочинця якусь справедливу кару у фіналі. Натомість у Вуді Аллена він отримав подарунок долі у вигляді вбитого наркомана, у якого знайшли коштовності однієї із жертв, а отже, і злочин "повісили" на нього. Втім, це, знову ж таки, витівки сценариста, а Вуді-режисер зробив значно більше, щоби відірватися від екрану впродовж двох годин було неможливо. Тут вам і неперевершена натура (англійські краєвиди, лондонські екс- та інтер’єри), і діалоги "ні про що", якими насправді заповнене все наше життя, і – геніальна знахідка – вкраплення оперних арій у старих записах.
Здається, між цим фільмом і такою Алленівською класикою як "Все, що ви завжди хотіли знати про секс, але боялися запитати", - величезна прірва. Але насправді це не так, бо навіть у дурнувату за формою комедію Вуді Аллен вкладає інтелектуальний зміст. Він сміливо цитує і пародіює всю культурну спадщину світу – від Біблії до класичних літературних творів і видатних кінофільмів. У першому епізоді "Всього, що ви завжди хотіли знати…" блазневі підказує, як спокусити королеву, тінь його батька. Фільм "Любов і смерть" - очевидна пародія на "Війну і мир", у стрічці "Ханна та її сестри" без проблем читаються чеховські мотиви. До речі, це один із більш-менш успішних у комерційному сенсі фільмів Аллена. Переважно ж його роботи не виправдовують навіть витрат на їх виготовлення. Це ще один привід для наскрізь самоіронічного митця посміятися з себе. Він каже, що шукає нових форм у кіно саме заради того, щоб нарешті почати заробляти. Зняв, наприклад, мюзикл "Всі кажуть, що я кохаю тебе", а все одно люди не йдуть дивитися його в кінотеатр – краще вдома по телевізору. Аллен також часто повторює, що виготовляє чудове снодійне, адже його витвори надзвичайно нудні.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
Факти з біографії Вуді Аллена
- Народився 1 грудня 1935 року у Брукліні (Нью-Йорк), у єврейській родині. Справжнє ім.’я – Аллан Стюарт Кенігсберг.
- Маючи зріст 165 сантиметрів, у школі добре грав у баскетбол і бейсбол.
- Не має вищої освіти. Деякий час навчався на кінофакультеті Нью-Йоркського університету, але був відрахований за неуспішність.
- Зняв майже сорок фільмів.
- Володар трьох "Оскарів" і унікальної нагороди Каннського кінофестивалю – "Пальми пальм". Таку до Аллена отримував лише його кумир Інгмар Бергман.
- Відмінно грає на кларнеті, зокрема, у складі джазової групи.
- Вперше одружився у 20 років. Нині перебуває у третьому офіційному шлюбі. Дружина – на 35 років молодша за нього кореянка Сун-і Превен, прийомна донька попередньої, цивільної, дружини Аллена Мії Ферроу.
З книги Вуді Аллена "Жарти Господа"
"… був чоловік, що торгував сорочками, і настали для нього важкі часи. Не йшов товар... І звернувся він до Господа: "Боже мій, навіщо ти післав мені такі випробування? Вороги мої торгують завзято, а я за тиждень не продав жодної сорочки. І це в розпал сезону! Поглянь, Господи, на товар мій. Дивись, яка віскоза. Боже мій, є і з комірцями на ґудзиках, є під краватку – все лежить. А я завжди дотримувався заповідей Твоїх. Чому ж не можу нині заробити на хліб насущний, і молодший брат мій змушений мити підлогу в "Дитячому світі"?
І почув Господь його молитви, і відповів рабу своєму:
- Щодо сорочок…
- Так, Господи, - вигукнув чоловік і впав на коліна.
- Наший крокодильчика.
- Що, господи?
- Що чув. Наший крокодила на кишеню – не пошкодуєш…"
Вуді Аллен про себе
"Про мене склалося два міфи: що я інтелектуал – бо ношу окуляри, і що я видатний художник, бо мої творіння не приносять грошей".
"Я людина низької культури: люблю дивитися бейсбол, пити пиво, їсти фрикадельки".
"Єдине, що стоїть між мною та величчю, – це я сам".
